Реестр Запорожского казачества 1649 года. (Х-Я)

«

Христинка, Христинъ, Хрнстичь, Христен-
ко- 1. Від чол. імен Християн або серк. Христофор (ВІЛ 95; Міс. 411). 2. Від жін. імені Христя < церк. Христина (ВІЛ 168).
Хрулъ — нар. варіант  Хрулъ < Кроль < Ф/ш, яке внаслідок метатези (перестановки звуків у слові) утворилося від чол. церк. імені Флор (ВІЛ 94).
Хуторный — хуторный «сільський» (Біл.-Нос. 379), хуторнйй. хутірний: а) «який стосується відокремленого селянського господарства разом із садибою власника»; б) «який стосується невеликого селища, що виникло внаслідок переселення людей із сіл» (СУМ XI, 176-177).
Цапко — пор. цапкій 1. «Хапкий, чіпкий».
2. «Схильний до крадіжок, хабарництва» (Біл.-Нос. 38С), значення слів хапкий, чіпкий див. у СУМ XI, 22, 341.
Цєбулка, Цыбулка — від Цибулька < цибулька < цибуля (Біл.-Нос. 381; СУМ XI, 206- 207).
Целюрикъ, Церулбкъ, Цилюрикъ, Цируликъ, натр. Цируличенко — від цилюрикъ «перукар» (Біл.-Нос. 382), цилюрик, цилюрник, цирулик. цирульник «перукар, який також виконував деякі обов’язки лекаря — пускав кров, ставив п’явки і т. ін.» (СУМ XI, 218).
Циликъ — можливо, від 1. Діал. цілик «цілина» (Гр. IV, 432; СУМ XI, 230). 2. Великий сніговий замет (СУМ XI, 230).
Цилинникъ — можливо, «той, хто живе на ще необроблюваній землі», пор. цилина «ще не орана земля; земля, яка поросла дерном»; (Біл.-Нос. 382), цілина «тс», а також цілина «місце без доріг, неходжене, неїжджене» (СУМ XI, 230).
ЦилюрЬкъ див. Целюрикъ.
Цимерманъ — цимерман «тесля» (Худ. 167), діал. цімірман «тс» (Дз. 210): За соотнйтемъ Личины што былъ крблемъ, паномъ. По старому ковалемъ, шєвцємь, цымерманомъ (Вільна, 1620 Лям. Леонт. 16).
Цируликъ див. Целюрикъ.
Цируличенко див. Целюрикъ.
Цминтарный — від цминтар «кладовище, цвинтар»; они порвавши его на цминтару збили (Володимир, 1601 АрхЮЗР 1/УІ, 309). Мабуть, Цминтарный — «той, хто мешкає біля цвинтаря».
Цыбулка див. Цєбулка.
Цынбалиста-цимбалист, цимбалиста, цимбалистий «той, хто грає на цимбалах» (Гр. IV, 429; Жел. 51-52; Біл.-Нос. 382). Пор. ще:
Грицко Цимбалистий (1654 ЛРК. 25).
(1687 ЛРК 190); якобы копъмки брал по шсма-ку, а по чеху в суммъ (отдавал жолнърам (1665 ЛРК 128), пізніше чех «старовинна монета» (Піск. 287), пор. ще: чехъ «дрібна мідна монета, яку карбували в м. Сівську при цареві Олексієві Михайловичу» (Біл.-Нос. 389).
Чечуга-чечуга І. «риба родини осетрових;
стерлядь». 2. Діал. «свиня» (СУМ XI, 320).
Чигиринець, Чигиринскиі — від топоніма Чигирин (МЗ 108). суч. м. Чягирин у Черкаській обл.
Чикало — 1. чикало «вид риболовної снасті» (див. докл. Гр. IV, 444, 461). 2. Пор. дієслово чикати «різати ножницями, ножем і т. ін.»;
«видавати короткі уривчасті звуки «чик», «чик» (СУМ XI, 322).
ЧикмЬнь — чекмінь «вид одягу» (див. докл. СУМ XI, 291).
Чобанъ-чабан «пастух коней, рогатої худоби або овець» (Ск. І, 328).
Чоботаренко — від Чоботаръ < чоботаръ «те саме, що швець»: чоботарє по паре ботовъ … робить воеводе даромъ (1552 ОКиївЗ 35).
Човпиленко (патр.) — 1. Від Усе/шло < *чов-пил’ «розумна людина» (Сумцов 6). 2. Пор. ще човпйти «одне і те ж говорити, повторювати» (Біл.-Нос. 391).
Чорнишъ див. Чарнята.
Чорнобай — на думку М. Л. Худаша, чорно-бай — це народнорозмовний, може, з гумористично-зневажливим відтінком, синонім нейтральних і загальновідомих слів знахар, шептун, замовляч, ворожбит або й чорнокнижник (див. докл. Худ. 162-163).
Чуга — чуга «вид верхнього одягу» (СУМ XI, 372).
Чугуевецъ-від катойконіма (МЗ 108) пор. суч. м. Чугуїв у Харківській обл. (Атл. 68).
Чудновецъ — від катойконіма, пор. місто Чуднов (1605 ДМВН 44 зв.), суч. смт Чуднів, •рц Житомирської обл. (ДМВН 278).
Чукъ — пор. чук, вигук від дієслова чукати (СУМ XI, 381), вживається при підкиданні на руках або ногах дітей (Гр. IV, 477).
Чунька, Чуня — чуня «личак» (див. докл. СУМ XI, 384).
Шабалтасъ, Шабалтасный, Шабелтасный, Шаболтасный — шабалтасъ,     шабалташъ. шабелтась «ремінь, на якому носили шаблю;
портупея» (СУМ XI, 394). Судячи з цитат, мабуть, і «вид якогось футляру на портупеї»: Го-нозенко украв з шабалтаса пана асаулских грошей пяти золотих (1696 Карт. Тимч.). Чпаг: Ки-шєнА … шабєлтас, бисага, ташка (1627 ЛБ 157).
Шагъ — шагъ «гріш» (Біл.-Нос. 394), шаг ч(іст.) в Україні — дрібна розмінна монета вартістю півкопійки», «гріш» (СУМ XI, 395).
Шалька, Шаля-шалька, шаля 1. «Таріл-‘ка в терезах»: Шали нєхам справедливые будуть, и єднакоє ваги, ровный корєц (Львів, 1645 О тайн. 108); Мърило: Вага, шалка (1627 ЛБ 67). 2. шалька «торбина для годівлі коней у дорозі» <СУМ XI, 401, 406). 3. шалька — зменш.-пестл. ЧКішаль «вид хустки» (СУМ XI, 401).
Шамшура, Шамшуръ-пор. шамша «людина, яка говорить, як беззуба баба» (Біл.-Нос. 395), шам, шам-шам «звуконаслідування, що означає глухий звук від човгання, тертя, шепелявого мовлення і т. ін.» шамкати «говорити невиразно, нерозбірливо, злегка шепелявлячи» (СУМ XI, 401-402).
Шамъ, Шамко, Шамченко-1. Від діал. шамкий «швидкий, меткий, бистрий» (СУМ XI, 401), шамкій «проворний», шамкати «ходити легко і проворно» (Біл.-Нос. 395). 2. Від шамкати «говорити невиразно, нерозбірливо, злегка шепелявлячи», шамкий «який видає шарудливі, шелесткі звуки» (СУМ XI, 401).
Шапаръ-1. Діал. Те саме, що шафаръ:
а) збирач податків; б) старший лакей, дворецький; в) ключник, економ (СУМ XI, 407, 422). 2. шапаръ, шафаръ: а) дружко на весіллі; б) буфетник; в) дворецький (Біл.-Нос. 395). 3. ша-пар «шапкар» (СУМ XI, 407). 4. шафаръ «митник і наглядач на козацькій переправі» (Ск. І, 99). Більшість цих значень знаходимо і в пам’ятках XVI — першої половини XVII ст.:
шафар пна прусиновскогіо] … тоє все жито в мєхах до тоє шопы зложил (Володимир, 1567 ІЩІАК ф. 28, оп. 1, спр. 2, арк. 43); домостроитель, шафаръ, справца дому (1596 ЛЗ 44); Строитель: Поручникъ, справца, шафаръ, ипатрител, розрАдител, господаръ, рАдца, поправуючїй, урАдникъ (1627 ЛБ 123); Панъ Линевский … бояровь Вороневскихъ и Романовскихъ … на шкутахъ до Прусъ и Кгданска ходитъ, чинечи ихъ шафарами, и до податковъ ораня и роботъ надъ инвентарь примушалъ (Луцьк, 1630 Арх-ЮЗР 6/1, 471); Шафаръ жадныхь сумъ так на пожычаня пожытковъ церковных, яко и на рос-ходы значные великие сами не мают личыта анЬ выдавати (Львів, 1644 ЛСБ 1124, 63).
Шаповаленко — патронім від Шаповалъ: син Шаповала. Могло бути утворене і на апелятив-ному рівні: шаповаленко «син шаповала» (Біл.-Нос. 395).
Шаповалъ — шаповалъ «ремісник, який займався виготовленням речей із вовни» (ІУМ-ЛФ 453), шаповалъ «тс» (Біл.-Нос. 395), шаповал «майстер, який виготовляє з вовни шапки та інші вироби способом валяння» (СУМ XI, 409).
Шаптела — можливо, від топтала «сушений персик» (ІУМ-ЛФ 386), шептала «.{збірн.) сушені на сонці абрикоси чи персики з кісточками»;
«абрикосові або персикові дерева» (СУМ XI, 441).
Шаргородецъ, Шаргородский -від топоніма, пор.: Шаргород (1650 Б карта 1), Шаргородъ (1649 Р 179, Брацлавський полк), суч. м. Шаргород, рц Вінницької обл. (Атл. 19, 68).
Шарко, Шаркъ — 1. Пор. шарк «звуконаслідування, яке вживається на означення шереху, шарудіння від човгання, тертя чогось об що-небудь», шаркати «човгати» та ін. значення (СУМ XI, 413). Отже, прізвиськом Шарко могли називати людину, яка ходить, не піднімаючи високо ніг і т. ін. 2. Пор. діал. шарий «сірий» (СУМ XI, 412); В такому випадку прізвисько Шарко могло бути надано за кольором чого-небудь, за зовнішнім виглядом людини: колір обличчя, одягу і т. ін. 3. Пор. ще шарити «ста-
684
ранно шукати, кого-, що-небудь», діал. ширитися «{згруб.} заглядати всюди, по всіх закутках, в т. ч. в чужих людей, стараючись обов’язково знайти потрібну річ і т. ін.» (БЗН). Тоді переносне значення такого прізвиська, можна припустити, звучало б так: «людина, яка любить всюди пхати свого носа».
Шашилъ, Шашолъ — від шашіль «коричневий жук завдовжки 2-3 мм, личинки якого, розвиваючись у деревині (будинки, меблі і т. ін.) чи борошні, точать їх» (СУМ XI, 425), шашель «тс» (Біл.-Нос. 386).
Швайковченко (патр.) — 1. Пор. швайка «товсте шило; ручний інструмент у вигляді товстої, переважно зігнутої, металевої голки на держалні для проколювання отворів, дірок» (СУМ XI, 426), швайка «запас для шиття у козаків у поході», «товсте шило для ремонту сідла» (Біл.-Нос. 396). 2. швайка «народна гра, що полягає в киданні великого товстого цвяха в кільце, що лежить на землі» (СУМ XI, 426). Тогочасні пам’ятки зберегли слово: «золотою шваицєю проколол» (Ясси, 1627 ЛСБ 436, 1 зв.).
Швєцкий — пор. швецкій «шевський» (Біл.-Нос. 396), швецький 1. Шевський, 2. Швацький (пов’язаний з пошиттям одягу, білизни) (СУМ XI, 427-429).
Шевченъко — патр. від Швець: Шевченко «син Шевця». Пр. н. могла бути утворена як на апелятивному, так і на антропонімному рівнях.
ШекЕрявый — пор. шекерявити, діал. шеке-ряти «шепелявити» (СУМ XI, 436).
Шєлевило, Шелева-пор. шелевіти «колихати», шелевітися «колихатися» (СУМ XI, 436), а також суч. діал. шйло-шелевйло «прізвисько будь-якої жвавої, рухливої людини» (БЗН).
Шелемехъ — пор. діал. шелемёха «(про людину) вітрогін» (БЗН).
Шелепєха, Шелєпуха, Шелепченко, Шелє-пушенко-1. Пор. шелепа «недотепа» (СУМ XI, 436). 2. Пор. дієслово шелепати: а) діал. «шарудіти»; б) «ляскати, ляпати, йдучи, їдучи»;
в) «брести по воді, багні, заростях і т. ін.» (СУМ XI, 436). Тоді це могло бути прізвисько за особливостями ходи людини.
Шеметъ — пор. шеметатися «метушитися, вовтузитися» (СУМ XI, 439).
ШепЬль, Шеп’Блъ,Шепилъ, Шепеленко, Шє-пелюха, Шепелевичъ — пор. шепелявити «вимовляти свистячі звуки (з, с) як шиплячі (ж, ш)», шепеляти «тс» (СУМ XI, 440).
ШепътЬй-шептій 1. Той, хто говорить, співає і т. ін. дуже тихо, пошепки. 2. Той, хто поширює чутки, поговори. 3. Той, хто, чаклуючи, промовляє наговір, нашепт (СУМ XI, 442).
Шереметъ, патр. Шерємєтєнко — для українців дана пр. н. могла мати цілком зрозуміле апе-лятивне значення. Припустити це дають змогу •висновки М. О. Баскакова про походження прізвища Шереметев (Баск. 84). Можливими апелятивними значеннями в українській мові слова шеремет могли бути: «людина запального характеру; нестримана людина», «сором’язлива людина», «людина із швидкою ходою» тощо (див. докл. У1ДЛ 127-128).
Шерепа- 1. шерепа «потвора» (СУМ XI,
443). 2. ч(Лайл.) некрасива дівчина або жінка» (Біл.-Нос. 397).
Шершень — шершень «вид комахи родини ос» (СУМ XI, 446): «Слухай же теперь того листу власного, съ которого ©илялетъ, яко шершень, цветки свое выбиралъ» (Вільня, 1599 Ант. 601).
Шест’Ьйко, Шестюкъ, Шестюрка, Шостакъ, Шость, патр. Шостенко — 1. САІ або ім’я-при-звисько відапелятивного походження: «шоста дитина в сім’ї» (Демч. 114-115). 2. шостакъ «той, хто має 6 пальців (!) на руках або ногах» (Біл.-Нос. 400). 3. шостак «три копійки (6 грошів)», «монета такої вартості» (СУМ XI, 511).
Шкорупа, Шкарупа — діал. шкорупа «шкаралупа» (СУМ XI, 482; Гр. IV, 499).
Шкиль — пор. діал. шшлювати «дражнити кого-небудь, насміхатися з когось» (СУМ XI, 474), шпилити «тс» (Гр. IV, 500), мабуть, шкиль «той, хто має звичку насміхатися з кого-небудь».
Шклярь-шклярь 1. Скляр. 2. Той, хто торгує склом (Біл.-Нос. 399). Суч. шкляр «скляр» (СУМ XI, 478).
Шкудка, Шкодка, Шкода, патр. Шкодєнко — від Шкода < шкода. 1. Пустун. 2. «Матеріальні втрати, збитки» та інші відтінки цього значення (див. докл. СУМ XI, 478).
Шкута, патр. Шкутенко-пор. шкута «вид судна»: панъ Линевский … не збожемъ до Литвы, а на шкута хъ до Прусъ и Кгданска ходитъ (Луцьк, 1630 АрхЮЗР б’І, 471).
Шовъконъ-1. Можливо, пов’язане з шовкунъ’. а) беззуба людина; б) людина, яка нерозбірливо говорить. 2. Див. ще шовкунъ «велика шовковична ягода» (Біл.-Нос. 400); шовкунъ «безплідне шовковичне дерево» (Закр. 592).
Шолка — шолка, шолкъ «шовкова тканина»:
зегісит шолка, іедваб (1 пол. XVII ст. Сем. 158). 5го1к; іегіїуаЬ (Жовква, 1641, Оісі. 93). Див. ще:
«сукман … з шънурами шелковыми блакитны-ми» (Луцьк, 1574 АрхЮЗР 8/УІ, 407).
Шостакъ див. ШестЬйко.
Шостъ див. Шестїйко.
Шпетный — в українській мові існували і зараз функціонують два слова-омоніми шпетний з протилежними відтінками значень — позитивним і негативним: 1. шпетний1 «(діал.) гарний, чепурний» (СУМ XI, 518), див. ще шпетна1, шпетненько «охайно, охайненько» (Біл.-Нос. 401), шпетно, шпетненько «гарно, чепурно» (СУМ XI, 518). 2. шпетний «(діал.) поганий, бридкий» (СУМ XI, 518), шпетний шпеткій «нехороший» (Біл.-Нос. 401), див. ще шпетна 2 «погано, бридко» (СУМ XI, 518), шпетити «висміювати, лаяти» (Біл.-Нос. 401), шпетити «лаяти, сварити кого-небудь» (СУМ XI, 518).
Штанко — діал. штанько «той, хто носить штани» (Ср. IV, 512).
Штокало — пор. діал. штбкати «говорити што» (Гр. IV, 514), отже, штокало — «людина, яка часто повторює слово штоі.
ШугалЬй-1. Можливо, пов’язане зі словом шугати у котромусь із його багатьох значень, напр., «швидко пересуватися в різних напрямках; носитися, шастати», «(діал.) широї»»» ступа-
565
те» та ін. (СУМ XI, 555-557). Назви особи, які закінчувалися на -•Ьй (суч. -ій), були поширені в той час, напр., шугалЬй міг бути прізвиськом дуже рухливої людини або такої, котра мала характерну ходу (широко ступала). 2. У досліджуваний період функціонувало також слово шугалЬй, шугалЬя «вид судна» (ІУМ-ЛФ 504). Див. ще шугалья «великий човен» (Біл.-Нос. 402).
Шулга, Шулганєнко — 1. шульга «лівша (про людину)» (Біл.-Нос. 402; СУМ XI, 560). 2. Діал. шульга «омела» (СУМ XI, 560).
Шуликъ-1. шулик «капуста, яка не розвинулася в головку». 2. шулик «корж, политий медом з розтертим маком» (СУМ XI, 560).
Шуло — І.Пор. шулий «(«»про вола) який має роги вниз» (Гр. IV, 517; СУМ IX, 560). Див. там само шулити. 2. Діал. шула «стовп» (СУМ XI, 559). Див. ще Шуляка.
Шуляка — 1. шуляк «.(назва хижого птаха) коршак, шуліка» (Біл.-Нос. 402; МСУМ XI 560). 2. шуляк «віл з опущеними рогами» (СУМ XI, 560), пор. ще шулий віл «тс» (Гр. IV, 517;
СУМ XI, 560). 3. Пор. ще шуляки «вид пісної страви» (Біл.-Нос. 402). Див. ще Шуло.
Шумский — від топоніма, пор. Шумськъ (1584 АЖМУ 102); Шумско, Шумъскъ (1609 ДМВН 174), суч. село Великий Шумськ на Житомирщині.
Шупеня — 1. Пор. шупити «розуміти» (Гр. IV, 518-519); шупити «розуміти, знати, догадуватись (Біл.-Нос. 402; СУМ XI, 565), отже, можливий такий варіант: Шупъ < шуп «розумник», Шупеня «син Шупа». 2. Пор. також діал. заст. шупеня «вид рідкої страви з квасолі» (БЗН). Див. ще Шупикъ.
Шупикъ — пор. шупити «розуміти» (Гр. IV, 518-519; СУМ XI, 565), отже, можливо, *Шупь < шуп «розумник», Шупикъ «син Шупа». Див. ще Шупеня.
Шутко — пор. шутий «безвухий або лисий» (Гр. IV, 520; Дз. 43), шутий «який не має рогів, безрогий» (СУМ XI, 569). Пор.: дві старі панни… неначе були шуті в своїх низеньких старосвітських чіпках (Н.-Лев. IX, 42).
Шчербакъ, Шчєрбина, Щербатый, Щербы-на — 1. щербатый «з вищербленими краями, з щербиною», «такий, у якого бракує зубів», щербина «зазублина, заглибина в чому-небудь» та ін. (див. докл. СУМ VI, 582). 2. щербак «черевик із СУЦІЛЬНОГО куска шкіри». 3. Вид рослини (Гр. IV,’524).
Шышка — шишка І. ч(Суцвіття хвойних та деяких інших рослин) шишка»: Асуіоп леї асу-Іов, плод зелія, шишка (1642 ЛС 68). 2. Потовщення круглої чи овальної форми на кінці, верхівці якого-небудь предмета. 3. Булочка, яку виготовляють переважно на весілля (СУМ XI, 466). Див. ще антропоніми: панъ Федоръ Став-ничныи Шишка (Овруч, 1585 ЛНБ ф. 5, спр. II 4045, 83); Пана Семена Шишку (Київ, 1615 ПВКРДА ІІ-І, 27).
Щррбатый див. Шчербакъ. Щербына див. Шчербакъ.
Щитка — щитка «пензель із щетини для побілки хат та інл (Біл.-Нос. 405), суч. щітка 1. Знаряддя для чищення, обмітання та ін. 2. Зв’язаний з трави, мачули або лика товстий жмут, призначений для побілки глиною, крейдою, вапном та ін. 3. Пензель (СУМ XI, 592).
Щодробливый — щодробливый «щедрий, милостивий, милосердний»: мешъкаючи я … в стане малженьскомъ … завжды … дознавала есми … и тепер … дознаваю отъ его милости ку собі, великую и щодробливую ласку и милость малженскую» (Луцьк, 1580 АрхЮЗР 8/1 II, 322);
^^/    /~^^
Пристоитъ и ншєй цркви выславлАти того цного а щодробливого мужа (Київ, 1624 МІКСВ 100).
Ювъченъко — патр. від чол. імені Ювко < Ювеналій (ВІЛ 95) < церк. Іувешлій (Міс. 388).
Югвичъ — можливо, шляхом перестановки звуків (метатези) від жіночого імені Югва < /ага < Євгенія (ВІЛ 120).
Юрковский-від топоніма, пор.: Юрковци (1519 АрхЮЗР 8/УІ, 69), Юрковъци (1649 Р 173 зв., Брацлавський полк), останнє — суч. с. Юр-ківці Вінницької обл. (Атл. 19, 69).
Яблоновскнй — від топоніма, пор.: НП Яб-лоновъ (1622 ЧИОНЛ XIV-3, 131). Пор. ще суч. с. Яблунів у Черкаській обл. (Атл. 24; 68).
Явтушенко — патр. від чол. імені Явтухъ < бвтихій (ВІЛ 52, 97). Див. ще Евътухъ.
Яготинецъ, Яготинский -від топоніма, пор.:
НП Яготинъ (1729 ДНРМ 212), суч. м. Яготин, рц Київської обл. (Атл. 21, 68).
Ядамєнько — патр. від чол. імені Ядамъ < Адамъ.
Якименко-патр. від чол. імені Як-имъ < церк. Іоаким (Міс. 387).
Яковєнько — патр. від чол. імені Якоаъ < церк. Іаков (Міс. 386).
Яловєга — яловеґа «неплідна вівця» (Гр. IV, 540).
Яловица — яловиця, яловка «нетільна і недійна корова» (Біл.-Нос. 413), суч. ялівка «ялова корова, кобила або вівця» (СУМ XI, 643). Див. ще Яловый.
Яловицкий — від топоніма, пор.: НП Яловица (XVI ст. АрхЮЗР 8/УІ, 387).
Яловый-1. яловый а) молодий, безплідний; б) (стосовно худоби) неробочий; в) яловый спустъ «спуск зайвої води в річці, перегородженій греблею» (Біл.-Нос. 413); суч. яловий а) який не дає приплоду (про самиць сільськогосподарських тварин); б) неродючий (про землю); в) перен. пустий, безпредметний, марний; г) виго^ товлений із шкіри великої рогатої худоби (СУМ XI, 643-644). 2. яловий «(діал.) ялиновий» (СУМ XI, 644). Див. ще Яловица.
Ямполский — від топоніма, пор. суч. м. Ям-піль, рц Вінницької обл., а також ННП Ямпіль у Хмельницькій, Сумській і Донецькій обл. (Атл. 68).
Яресковский — від топоніма, пор. суч. Яресь-ки у Полтавській обл. (Атл. 26, 68; МЗ 110).
Ярмакъ, патр. Ярмаченко — народний варіант Ярмак < Ярмола < Ярмолай від чол. імені Єрмолай (ЕСУМ II, 181; ВІЛ 53, 99; Міс. 383).
566
?1рмоленъко, ярмоловичъ (патр.)- від тол, імені Ярмола < Ярмолай < ёрмолай (ЕСУМ II,
101 . ТЭТ ГГ СО  ОЛ\
Яценко, Яцутенко (<Яцута), Яценвнко,
Ярошенко (патр,)- від чол. імені Ярошь,   Яцевъ [зять], Яцикъ, Яцковичъ «Яцко), яке могло бути утворене або від слов’янського   Яцкввичъ [<Яцко), Яцукъ, Яцыка, Яцыненко, автохтонного імені типу Яромиръ, Ярополкъ —  Яцынынъ — від Яць. Яцко. Яцько < Яковъ < (ІУМ-ЛФ 607), або від чол. імені Єрофій, Єро-  церк. чол. імені Іаков (ВІЛ 98; Біл.-Нос. 415;
фей (ВІЛ 53) < церк. /еровей (Міс. 387).         Міс. 386).


 

»

1 comment for “Реестр Запорожского казачества 1649 года. (Х-Я)

  1. Виктор
    24.06.2017 at 23:42

    Запомните и передайте другим.Шабалтас-состоит из двух слов-«шабала»-одно из многих значений переводится как ГОЛОВА,БАШКА,МОРДА(зверя). «Тас»-имеет значение РЕЗАТЬ(смотрите значение польского народного танца ОБЕРТАС).Получается -головорез!!! И не надо путать с ШабЕльтасами,ШабЕльниками и прочими ШабЕльманами! Шабель-на немецком и идиш -всегда было СТЕКЛО.Отсюда и перевод этих фамилий — стекольщик. Ну а к саблям имеют отношение слова Шабля и Шаблий и их производные.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Реестр Запорожского казачества 1649 года. (М-П)

Магула — діал. маґула ч(знев.) незграбна людина» (ЕСУМ III, 356).
Макгєрка-макеерка «вид шапки» (ІУМ-ЛФ, 395): (отняли (опг мене … шапку макгерку (Житомир, 1584 АЖМУ 87). Див. ще маеерка, ма-ейрка «невеликий капелюх» (Піск. 130), магёрка «високий капелюх без крис» (Біл.-Нос. 218).
Макглованый — І. Пор. діал. маґльований «качаний маглівницею» (ЕСУМ III, 352). 2. Пор. діал. маглювати «погано малювати, погано писати» (ЕСУМ III, 354).
Макгура-діал. магура, мої ура. «висока гора» (Гр. II, 396).
Маджаръ — пор. мажар «той, хто виготовляє Чумацькі вози, мажі» (Піск. 130).
Мазанка — мазанка «один із видів житла в січових козаків» (Ск. І, 332).
Мазепа — діал. мазепа 1. Замазура. 2. Грубувата і проста людина, простак, дурень (див. докл. Гр. II, 396; ЕСУМ III, 359). 3. мазепа «маска, машкара» (Біл.-Нос. 218).
Мазница — мазниця 1. Посудина для дьогтю. 2. (знев.) Прізвисько, назва селянина (ЕСУМ III, 358).
Макуха — макуха 1. Вичавки з насіння олійних культур (ІУМ-ЛФ 329; ЕСУМ III, 369). 2. Перен. вайло, млява людина (ЕСУМ III, 369). 3. Тиха, боязка людина (Біл.-Нос. 219).
Маликъ, Малишко, Малишъ, Малко, Малушъ, Малышка, Малышъ, Малвй, Малюта, Малява, патр. Малашенко (<: Малашъ), Малашковичъ (< Малишко), Малковичъ, Малченъко, Мал-чинъ — 1. Утворення від САІ типу Малодобръ, Маломиръ, Малославъ (Демч. 59). 2. Малашъ, зафіксоване у патронімах, могло бути й народним варіантом від староукраїнського імені Мало-фЬи<. цел. Малахии (ССМ І, 572). 3. Багато з цих антропонімів могли вживатись і як апеляти-ви (малик, малишко, малко, малюта, малява) із значенням «людина невисокого росту, мала людина»: «Козака дуже малого росту для сміху називали Махиня (велетень), а великого росту Малюта» (Ск. І, 321), а також іншими значеннями (див. докл. ЕСУМ III, 371-372).
Маляръ, Малиръ — маляръ «той, хто займався малярським ремеслом (писання ікон, прикрашування посуду, музичних інструментів і т. ін.)» (ІУМ-ЛФ 460-461).
Мамай — 1. Діал. мамай «кам’яна статуя в степу» (Гр. II, 403; ЕСУМ 111,376). 2. Тюркське ім’я (УІДЛ 127).
Маменко, Мамченко (< Мамко), Мамошєн-ко (< Мамашъ) — 1. В основі цих призвіщевих назв міг бути апелятив мама «мати». 2. Ці пріз-вищеві назви могли бути утворені і від чол. перк. імені Маммій (ВІЛ 234; Міс. 394), Мама (СС 61).
Мамчичъ — 1. Діал. мамчич «син мамки» (ЕСУМ III, 375). 2. Від Мамко < Маммій, Мама + суф. -ичъ.
Маначинецъ — від катойконіма, пор. НП Ма-начин у Хмельницькій обл. (Атл. 58).
Манко, патр. Манковичъ, Манченъко — 1. Утворення від САІ типу Маниславъ, Маномиръ (Демч. 59, 77). 2. Утворення від церк. чол. імені Мануїл (ЕСУМ III, 387; Міс. 394).
Манъдрика — мандрйка «вид сирника» (див. докл. Біл.-Нос. 219; СУМ IV, 617); «книш чи млинець з борошна або сиру» (Ващенко 41-42). Пор.: «масла горщъков полчетверта, сыров трид-цат …, мандрыков пятдесят девят» (Луцьк, 1571 АрхЮЗР 8/УІ, 357).
Мариничъ, Марыненко (патр. або матр.) — від церк. чол. імені Марин. (ВІЛ 234; Міс. 594) або від церк. жін. імені Марина (ВІЛ 139;
ЕСУМ III, 394).
МартЬй, Марътышъ — від чол. церк. імені Март (СС 61) або від жін. імені Марта < церк. Марфа (ЕСУМ III, 401; Міс. 595). Марыненко див. Мариничъ. Маславъ — утворення від САІ типу Ма[нй]-славъ (Демч. 89).
Ц Маслакъ- 1. маслак «велика кістка, суглоб», маслакуватий «кістлявий». 2. маслак «назва рослини з отруйними плодами; кукіль-
550
ван». 3. маслак *(назва птаха) дубоніс» (див. докл. ЕСУМ III, 407). 4. У козаків маслак означало також «шкаралупа устриці» (Ск. І, 222, 271).
Масниця — 1. Масниця «сиропусний тиждень» (ЕСУМ III, 410: ІУМ-ЛФ, 415). 2. Посудина для масла (ЕСУМ III, 410). 3. Діал. мас-нйця, масничка «дерев’яний прилад для виготовлення масла в домашніх умовах» (БЗН).
Матвій, Маттъи, Матюс, Матюша, патр. МатвЬенъко, Матвенко, Матюсенко, Матюсченъ-ко, Матюшевичъ, Матяшенъко (< Матяшъ) — від нар. варіантів церк. імені Матвій (ЕСУМ III, 411; Міс. 395).
Матяшовский — від топоніма, пор. суч. с.Ма-тяшівка Великобагачанського р-ну Полтавської обл. і с. Матяшівка Лубенського р-ну Полтавської обл. (ЇМС-Полт. 142, 605; Атл. 58).
Махно — нар. варіант від церк. чол. імені бпімах (ВІЛ 233; Міс. 383) + суф. -хно або -но.
Махновъский-від топоніма, пор.: Анъдру-щихи, в Махъновци мешкаюче(и) (1655 ЛРК 49), мабуть, суч. с. Махнівиа Глобинського р-ну Полтавської обл.
Мацакъ — діал. мацак 1. Силач. 2. Міцний тютюн (ЕСУМ III, 487). З- Від нар. варіанта Мацъ < Матвій.
Мацюта, Мацъ — від Матвій або інших особових імен з початковим Ма- + суф. ц/ць + + суф. -ута.
Мачоский — від топоніма, пор. НП Мачоха (1649 Р 170, Брацлавський полк). Пор. також суч. с. Мачухи Полтавського р-ну Полтавської обл. (АТУ 227).
Мачошка — пор. мачоха «мачуха»: «тоє подворье заставила мачоха твоА брату нашому» (Луцьк, 1503 А5 І, 111).
Мачула — манула 1. Волокно, добуте з луб’яного шару кори молодої липи вимочуванням (Біл.-Нос. 222; СУМ IV, 656). 2. Груба тканина, виготовлена з такого волокна; рогожа (СУМ IV, 656-657; Гр. II, 413). 3. (перен.) Про вайлувату, безхарактерну людину (СУМ І., 656). 4. (про людину) неотеса, незграба (Гр. II, 413). Див. ще Мочула.
Маякъ — 1. маяк (сторожова вежа» (ЕСУМ III, 425). 2. маякъ «знак, сигнал» (Біл.-Нос. 222).
Межирвцкий — від топоніма, пор.: мїсто Ме-жиречъ (Луцьк, 1576 АрхЮЗР 8/ІІІ, 292). Основою для виникнення даної прізвищевої назви могло стати багато топонімів із різних регіонів України. Пор., напр., низку сучасних топонімів, коріння яких сягає в глибоку давнину:
Межиріч, Межиріч Корецький, Межирічі, Ме-жирічі Корецькі, Межирічі Острозькі, Межиріччя (ІМС-Вол. 646). Пор. також збудовану князями Острозькими фортецю — монастир Межиріч (XV-XVII ст.), суч. с. Межиріч Острозького р-ну Рівненської обл. Населені пункти з такою назвою існують у Запорізькій, Черкаській, Сумській, Дніпропетровській та ін. областях (Атл. 58, АТУ 411). Етимологію топоніма див. докл. Бучко 53, 89.
Мелехъ, патр. Мелеховичъ,  Мелешєнко (< Мелешь) — від церк. чол. імені Мелетій (ЕСУМ III, Міс. 395).
Меняйло див. Міняйло.
Метєница-1. Діал. метенйця «вощинна міль» (Гр. II, 42; Біл.-Нос. 223). 2. метенйця «міль, що заводиться в нутрощах овець» (Біл.-Нос. 223).
Мигаль — В. І. Добош вважає, що найбільш оптимальною етимологією цієї пр. н. є зв’язок з угорською мовою; в угорській мові нема звука і букви х, тому іншомовне х звичайно передається через своє Ь: Хуст — Низгі тощо. Отже, угорське МіЬаІу не що інше, як наше Михал (чеське, словацьке Міспаї тощо). Див. ще Мигаль < Михайло < церк. Михаїл (Михаилъ) (1492 ССМ І, 588). Ім’я і прізвище Мигаль і зараз дуже поширене серед українців у деяких районах Закарпатської обл.
Мизинъ див. МЬзинъ.
Мизинъка див. МЬзинъ.
Мизынъ див. МЬзинъ.
Микита, патр. Микитенъко, Микитовичъ -^ від чол. імені Микита < церк. Никита (Міс. 397).
Микола, патр. Миколаенъко — пор. Никола (бл. 1350 р.), Миколай (1398 р.), Николай (XV ст.), Никола (1627 р.), від церк. Никола, Николай (ЕСУМ III, 459; Міс. 398).
Микулинский — від топоніма, пор. Микулин-ц-в (1430 ССМ II, 590), назва села у Подільській землі.
Милаченко див. Милюта.
Милашенъко див. Милюта.
Миленчєнко див. Милюта.
Милєн-ько див. Милюта.
Милица див. Милюта.
Милковичъ див. Милюта.
Милоданъ — 1. САІ композитного походження (Демч. 39). 2. милодан «коханий» (Кв.-Осн. 132; Гр. II, 424; ЕСУМ III, 461), милодан «(глузл.) любовник, коханець» (Піск. 136; Дз. 183).
Милюта, Милица патр. Милаченко, Мила-шенъкв (•< Милашъ}, Миленъко, Миленченко, Милковичъ (< Милка} — суфіксальні утворення від САІ типу МилонЬгъ, Милославъ (Демч. 62- 63) або від чол. імен Милій (Міс. 396), Миліан. (ВІЛ 235).
Миняйло див. Міняйло.
Миняло див. Міняйло.
Миргородецъ, Миргородский — від топоніма, пор.: до Миргорода йдучи (1655 ЛРК 33), суч. м. Миргород, рд Полтавської обл. (ГЕ Укр. II, 354-355).
Миронъ, патр. Мироненъко-церк. чол. ім’я Мирон (ЕСУМ III, 464; Міс. 396).
Мироха, патр. Мировичъ, Миренко (<.Миръ), Мирченко (< Мирко) — 1. Утворення від САІ типу МиронЬгъ, Мирославъ, Ладомиръ (Демч. 63, 78). 2. Мироха могло бути нар. варіантом і від церк. імені Мирон (ЕСУМ III, 464).
Мирочъникъ див. МЬрочъникъ.
Мирошникъ див. МЬрочъникъ.
Мисашъ, Мисичъ, Мисютенко С< Мисюта). Мисюченко, Мисченко, Мисковичъ, Мисько, Мисюра — від чол. імен Мись, Мисько •< Михаила < церк, Мижал (ЕСУМ III, 468-469).
551
МИСЛЕНКО, МислЬенко (патр.) — в основі цих прізвищевих назв утворення від САІ типу Мыслидаръ, Мыслиборъ, Добромыслъ (Демч. 78).
Мисчвнко див. Мисашъ.
Мисько див. Мисашъ.
Мисюра див. Мисашъ.
Мисютенко див. Мисашъ.
Мисючєнко див. Мисашъ.
Митько, Митюкъ, Митюра, Митченко — від чол. імені Дмитро < церк. Дмитрій, Димит-рій (ЕСУМ II, 94-95).
Михайловъский — від топоніма, пор.: мЬсто Михайлов (Житомир, 1618 ЧИОНЛ ХУ-3, 150);
Миха(и)лов-мястє(ч)ко (1650 ДМВН 198), містечко і маєток Себастіяна Краківського (ДМВН 275); Миха(и)лєвка (1649 Р 174), останнє — село, що містилось в регіоні між суч. НП Браїлів, Ворошилівка, Тиврів у Вінницькій області (див. докл. Р 171 зв.- 174 зв.).
Мовчанъ, Молчанъ, патр. Мовчаненко, Мол-чаненко — мовчан «мовчазна людина» (ЕСУМ III, 493).
Могилевецъ — від катойконіма, пор.: з Могилева купъц-Ь (1656 ЛРК 77), суч. м. Могильов, обл. центр Бєларусі (ЛРК 215).
Могула -моґуля «ґуля» (Гр. II, 438).
Мозуль -діал. мозуль «мозоль» (ЕСУМ III, 497).
Мозыраница, Мозыреница — від катойконіма мозирениця «житель НП Мозир» (Горп. 63), Мозырь, назва міста у Київській землі (Луцьк, 1452 ССМ І, 605).
Мойсъй, Мойсей, патр. Мойсбенко, МойсЬе-вичъ, Мойс’Ьйченко, Мойсєйчєнко — від чол. імені Мойсій < церк. Мойсей (ЕСУМ III, 496;
ВІЛ 71; Міс. 397).
Мокиевский — від топоніма, пор.: на кгрунъ-те … селъ … Кашпоровъки и Мокиевъки (1639 ККПС 220), суч. с. Макіївка Білоцерківського р-ну Київської обл. (ККПС 318).
Мокиенко, Мокиевичъ, Мокиєня — від церк. чол. імені Мокій (ЕСУМ III, 498; Міс. 397).
Молибогъ — пор. діал. молйбіг, молйбо. мо-лйбожко «польовий жайворонок» (див. докл. БНФ 72; ЕСУМ III, 501).
Молчанъ див. Мовчанъ.
Момотъ- 1. момот«а) Заїка, б) Бурмотун» (Тр. II, 443). Пор.: МедленоДзычныи: Косноглас-ныи, гугнивый, заикаючїйсА…, момотливыи (1627 ЛБ 62); Иванъ Момотъ (Чигирин, 1600 ЧИОНЛ XXVIII-3, 15). 2. Молот-нар. варіант від чол. імені Мамонт (Гр. IV, 556) < церк. Мамант (Міс. 394).
Морейченко (‘< Морейко), Моренець, Морен-ко — в основі пр. н. утворення від САІ типу *Мориславь (Демч. 59, 78).
Морозно (‘< Морозь) — САІ або ім’я-прізвисько відапелятивного походження (Демч. 116;
СС 46).
Москаль, Московець, патр. Москаленко, Мос-ковчєнко — на думку Є. С. Отіна, носіями пр. н. Москаль, Московець були або вихідці з Росії (Москва) у Війську Запорозькому, або ж ті з українських козаків, які за обставинами свого
життя були пов’язані з російським населенням сусідніх з Україною районів та областей (див. докл. МЗ 42-49). Див. ще: Митко Моска-ликъ (1552 ОЧорнЗ, 65); Миско Москал (Бориспіль, 1637 АБМУ 17);
Мотора- 1. Пор. мотдрити «робити, діяти», моторун, моторяка «діяльна, жвава людина» (ЕСУМ III, 523). 2. Пор. моторйти «дозрівати» (Біл.-Нос. 229).
Мотрвй, Мотринъ — від жін. імені Мотря < Матрона (ВІЛ 144).
Мотижинецъ — від катойконіма, пор. суч. с. Мотижин Макарівського р-ну Київської обл. (Атл. 59; ЇМС-Київ. 433).
Мочула — мочула «волокно, добуте з луб’яного шару кори молодої липи; мачула» (Кв.-Осн. 155). У козаків мочула «клоччя, яке використовували для запалювання вогню на сторожових вишках, коли треба було попередити про напад ворога» (Ск. І, 111). Див. ще Мачула.
Мошенецъ, Мошєнский — від топоніма, пор.:
Мошни (1665 ЛРК 132), мабуть, суч. с. Мошни Черкаського р-ну Черкаської обл. (ЛРК 215;
АТУ 320).
Мошковецъ — від катойконіма, пор. топонім:
Мошковци (Житомир, 1605 ДМВН 83), суч. с. Мошківка Коростенського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 275).
Мукотрасъ — від *Мукотрясъ (мука + трясти), глузливого прізвиська мірочиика, мельника.
Мулка — мулька «дріб’язок, дрібна риба» (Гр. II, 431, 454).
Мурза — 1. мурза «забруднене, невмите обличчя» (Гр. II, 455). 2. Тюркське ім’я, а також титул у татар (УІДЛ 127).
Мурзакъ — 1. Діал. мурзак «порода риб бичків, що водяться на дні лиману, в болоті і мають тулуб плямистий, а очі випуклі» (Берл. 54). 2. мурзак «татарин» (Гр. II, 455).
МусЬенко — від Мусій < Мойсій (ЕСУМ III, 498) < церк. Мойсей.
Мутенченко (патр.)-утворена від патр.
*Мутенко < укр. Мут, пор. схв. САІ Миіітіг (Демч. 59, 79).
Мышко — нар. варіант від Михайло (ЕСУМ III, 468) < церк. Михаїл (Міс. 396).
МЬзинь, МЬзынъ, Мизинъ, Мизынъ, Ми-зинька, МЬзинєнко, МЬзынекко — у першій половині XVII ст. функціонували апелятиви
*миэинъ, ‘*мизиный із значенням «наймолодша дитина в сім’ї»: отписую двор … жон-Ь моей Марій из мизинимъ синомъ 1ванцемъ (Чигирин, 1600 ЧИОНЛ VIII -3, 14); пор. суч. укр. мізинець, мізинка з тим же значенням (СУМ IV, 731).
МЬняйло, Миняііло, Мєняйло, Миняло, патр. Миняйлєнко-міняйло 1. Той, хто займається обміном грошей. 2. Той, хто обмінює одні речі на інші (СУМ IV, 743). Пор. діал. міняйло «той, хто обмінює в селян промислові товари на втор-сировину» (БЗН).
Мїрникь — мірник «осілий на даній території урядник (безпосередньо не залежний від підкоморія), який брав участь у процедурах по розмежуванню маєтків» (див. докл. ККПС 10).
МЬрочъникъ, Мирочъникъ, Мирошникъ — мЬрочникъ «первинно: людина, яка збирала пла-
552
ту за помол у млині, з XVII ст.- людина, яка займається млинарством, власник млина»: дЪвъ-ка Скоропадова скаргу … на Ивана, мерочъника, Куцєва мєлника млиновъского, прєкладала (1655 ЛРК 37); Сокиру Йвана Зарудного, м-Ьрочника панского, винайдено (1696 Карт. Тимч.).
Мякомеля — глузливе прізвисько мельника (Худаш 17).
Мяло-діал. мяло «несмілива або нерішуча людина» (БЗН), м’яло <імлява, нерішуча людина» (ЕСУМ III, 548).
Наварена — від ОН *Наваръ 4- суф. -еня. Наваръ, на думку М. Л. Худаша, від імені-композита типу *На[сА]варъ з первісним значенням «той, що береже себе» чи «той, що остерігається від чого-, кого-небудь» або *На1чл]варъ з первісним значенням «той, що почав (чи починає) «вароватися», тобто «захищатися» (див. докл. ХД 132-133).
Найдашєнко (патр.) — від САІ відапелятив-ного походження Найдашъ < Найда. Це антро-понім із підгрупи імен та імен-прізвиськ, спрямованих на збереження дитині життя (Демч. 113). Див. ще Найденъ.
Найдені», патр. Найдененко — САІ відапеля-тивного походження. Найден належить до підгрупи імен та імен-прізвиськ, спрямованих на збереження дитині життя. В них втілений загальновідомий давній слов’янський звичай «купівлі — продажу» хворих дітей з метою обману «нечистої сили» тощо (Демч. 113).
Настичъ (матр.) — від жіночого імені Настя < Настасья < церк. Анастасія (ВІЛ 104;
ЕСУМ І, 71).
Наталчинъ, Наталченко (матр.) — від жіночого імені Наталка < церк. Наталія (ВІЛ 146).
Натравъка — натравка «полиця в рушниці» (Піск. 148).
Небесний — небесний «небесний»: «Але пытай Четвероногихъ еслити рекутъ, или Птахив не-бескихъ если ознаймАтъ» (Київ, 1625 МІКСВ 167).
Невгадъ, Неугадъ — САІ відапелятивного походження.
Некрашъ — відкомпозитне САІ (Демч. 96).
НелЬпа, Нелипа, патр. НелЬпєнко, Нели-пенко — від САІ: ОН *НелЬпъ з запереченням Не-виникла як антонім з препозицією-запереченням Не до ОН ЛЬпъ в опозиційній парі ЛЬпъ — НелЬпъ. ЛЬпъ — відантропонімне відкомпозитне усічення імен-композитів з препозитивним компонентом Л6д(‘о,)-типу  ЛЬпо-славъ (див. докл. ХД 144-145).
Нема — САІ відапелятивного походження (Демч. 114).
Немира — на думку М. О. Демчук, відкомпозитне САІ типу Не[зяа]миръ (Демч. 93-94), На[яа]миръ (ХД 146). Див. докл. ХД 146.
Немировский-від топоніма, пор.: з м-вста Ньмирова (Брацлав, 1590 ЛНБ ф. 5, спр. II 4047, 25), суч. м. Немирів, рц Вінницької обл. (ГЕ Укр. II, 408).
Ненада, Ненадъ, патр. Нєнаденко — САІ відапелятивного походження (Демч. 114). ОН Ненадъ виникла як антонім до ОН Надь в опозиційній парі: Надь — Ненадъ. У свою чергу, ОН  Надъ — відантропонімне,  відкомпозитне утворення, яке виникло шляхом усічення імен-композитів з препозитивним компонентом Над;
Над(и, о)-типу п. ЫааЬог, Каатіг (38МО IV, 4, 5), ч. МааЬуІ, *Маае1ау (5у. 102), срб. Нади-слав, Надомир (Грк. 142). Утворення Надъ — Ненадъ після поширення в народному антропо-німіконі могли мати відповідні містичні номіна-ційні могиви при називанні ними новонароджених, відповідно: Надъ «бажаний, очікуваний в сім’ї»; Ненадъ «не бажаний, не очікуваний в сім’ї» (див. докл. ХД 149-150).
Несынъ-СА! (Демч. 94-95).
Нетреба, патр. Нетребенко — САІ відапелятивного походження (Демч. 114). Формально ОН Нетреба сприймається як зрощення заперечення Не- в препозиції з предикатом треба у постпозиції. Насправді ж генезис цієї ОН відантропонім-ний. Вона виникла як антропонім з запереченням Не- до ОН Требъ в опозиційній парі: Треба — Нетреба. Щодо ОН Треба — це теж ге-нетично не предикат, а суфіксальне утворення з суф. -а від вихідного варіанта Требъ, утвореного шляхом усічення імен-композитів з препозитивним компонентом Треб(е, й, а)-і внаслідок народноетимологічної асоціації з предикатом треба, оформленого суфіксом -а у новотворі Треба, який, очевидно, набув і відповідної містичної семантики: Треба «той, якого треба, якого в сім’ї чекали», відповідно, Нетреба «той, якого не треба, якого в сім’ї не чекали». Пор. слов’янські ОН з основою Треб-: Треба, Требава, Требанъ, Требата, Требекъ, Требенъ, Требишъ, Требка, Требонъ, Требота, Требушъ (Мор. 194). Докладніше див. ХД 154. Пор. також імена-композити з препозитивним компонентом Треб (й, е, о) — типу Требимиръ, Требимыслъ, Тре-бомыслъ (Мор. 194). Див. ще Требка.
Нетяга — нетяга «бідна, неімуща людина» (СУМ V, 397), діал. нетяга «лінива людина, ледащо» (БЗН).
Неугадъ див. Невгадъ.
Нехайко < Нехай — САІ прізвиськового походження.
Нечай — САІ відапелятивного походження (Демч. 111).
Никгора — молд. Негура або Никора (УЛ 159).
Новотный — новотный «сучасний, теперішній, новітній»: а его фамилия стародавня, не новотна (1596 Кул. 70).
Норинский — від топоніма, пор.: двор на имв Норынскъ (1595 ККПС 75), в Овруцькому пов., суч. с. Норинськ Олевського р-ну Житомирської обл. (ККПС 318).
Носаль — посаль 1. Вид жука. 2. Молоток з довгим кінцем (Гр. II, 570).
Носаръ — носар «вид риби» (СУМ V, 444).
Носачъ — носач «людина або тварина з великим носом» (СУМ V, 444).
НЬжинецъ — від катойконіма, пор.: ехал до Ніжина (1665 ЛРК 132), центр Ніжинського полку, суч. м. Ніжин Чернігівської обл. (ЛРК 215).
553
Обуховецъ, Обуховский — від топоніма, пор.:
межы йбуховомъ и Триполем (1599 К.КПС 108);
до Обухова (Ісаїки, 1642 ДМВН 225), суч. м. Обухів, рц Київської обл. (ГЕ Укр. II, 439). Пор. ще суч. с. Обухів Мурованокуриловецького р-ну Вінницької обл. (ЇМС-Він. 466).
Овруцький — від топоніма, пор. поблизу места Овручого (1600 АрхЮЗР 1/УІ, 288); под Ов-ручим (Житомир, 1605 ДМВН 275), суч. м. Овруч, рц Житомирської обл. (ГЕ Укр. II, 441). Етимологію топоніма див. Вьручии в ЕСЛГН 39.
Овъчаръ, патр. Овчарєнко — овчаръ «вівчар, пастух»: Грицка, йвъчара Лескова Водоносова … Процика, Ковалева Овъчара (1656 ЛРК 80). Див. ще Вовчаръ.
Одаричєнко-від народного варіанта жін. імені Одарка <жін. імені Дарина. утвореного від чол. імені Дарій (ВІЛ 116).
Одєница, патр. Одиничєнко — від САІ Оде-ница відапелятивного походження (Демч. 114):
дитина-одинак у сім’ї.
Одинець, патр. Одинчєнко — від САІ Одинець відапелятивного походження (Демч. 96, 114): дитина-одинак у сім’ї.
Оксамытныи, Аксамитный — пор. суч. апе-лятив оксамитний: росказалъ отнята … шапку аксамитную (Володимир, 1534 АрхЮЗР 1/1, 396); (йтписую дочце моей … шубу аксамитную (Володимир, 1547 А5 IV, 564).
Окула-нар. варіант від чол. імені Акила (Міс. 369).
Олейникъ див. ОлЬйникъ. Олховый див. Волховый. Олшанский — від топоніма, пор.: из Олша-но(и) челов-Бкъ (1665 ЛРК 132), Олшанка, село, мабуть, Ічнянської сотні Прилуцького полку, суч. с. Вільшана Ічнянського р-на Чернігівської обл. (ЛРК 215).
Олъйникъ, Олейникъ — олЬйникъ «той, хто виготовляє або продає олію», «власник олійниці» (СУМ V, 689 Біл.-Нос. 261). Див. ще: котлы горелчаные у Стася Олейника покралъ (Володимир, 1577 АрхЮЗР 6/1, 103).
Омєлницкий — від топоніма, пор.: Омельникъ (1586 АрхЮЗР 8/УІ, 401). Пор. також суч. ННП Омельник у Запорізькій, Кіровоградській, Полтавській обл., Омельники у Житомирській (АТУ 421). Пор. ще: Со/пня СОмєлницкая (1649 Р 28, Чигиринський полк).
Онисковичъ, Онисчєнтько (патр.) — від нар. варіанта Онисько < чол. імені Онисим < церк. Онисим (Піск. 168; Міс. 399).
Онопрьенко, Оноприевичъ (патр.) — від чол. імені Онопрій < церк. Онуфрій (Піск. 168; Міс. 399).
Опанасєнко, Опанасовичъ — від чол. імені Опанас < церк. Аванасій (Піск. 168; Міс. 373). Опара, патр. Опаренко-1. опара «опара для випічки хліба» (Гр. III, 55); опара «кип’яток;
закваска» (Піск. 168). 2. На думку М. Л. Худаша, походження ОН Опара, Опаръ не зовсім ясне і гіпотетичне. Він вважає, що воно не пов’язане з апелятивом опара, а є відантропонімним, від-композитним утворенням типу «іпйесІіпаЬіІе + потеп», з препозицією -о і постпозицією -паръ.
Оскільки ж корінь -пар у слов’янських імеяах-композитах не трапляється ні в препозиції, ні в постпозиції, ОН Опаръ е похідним, вторинним утворенням, яке виникло від первісного варіанта Обаръ шляхом девокалізації дзвінкого приголосного -б- у глухий приголосний -п- (Обаръ > Опаръ). Про походження ОН Обаръ див. докл. ХД 155.
Оргамистенко (патр.) — пор. сучасне прізвище Органістий (Редько 134). Апелятив означав музиканта, який грає на органі. З’явився в укр. мові, очевидно, в період польського панування, при безпосередньому знайомстві з католицькою відправою (Жел. 51). Пор.: органиста «органіст, що грає на органі», органистий «тс» (Гр. ПІ, 62).
Осадко, патр. Осадченъко-1. Пор. діал. осадкуватий «приземистий, коренастий» (Гр. III, 64). 2. Пор. ще осадний «колонізований, поселений», осадник «колоніст, поселенець» (Піск. 171), осадчий «перший поселенець» (СУМ V, 753). Див. ще осадити «заселити»: волен пан ждан дємє-хович тую третюю часть имєня … людми аса-дити (Красне, 1542 АрхР. фотокоп. 67).
Осадца — осадца «поселенець,  колоніст»:
осадца села Соколовского, а Яцко Отаманъ, осадца села Михалковского, жалосне оповедали (Житомир, 1605 АрхЮЗР 6/1, 303).
Осадченъко див. Осадко.
Осмко — САІ або ім’я-прізвисько відапелятивного походження з підгрупи імен, які вказували на черговість народження дитини в сім’ї. Отже, Осмко, мабуть, означало «восьма дитина в сім’ї».
Остапенъко, Остаповичъ, Остапъченко (<0с-тачко) -від чол. імені Остап < церк. бвстадій (ВІЛ 52; Піск. 172; Міс. 381).
Остаповский-від топоніма, пор.: Грицъко Дулуда з Остаповъки с-под Камышнои (1661 ЛРК 113), суч. с. Остапівка Миргородського р-ну Полтавської обл. (ЛРК 215).
Остранинъ, Острянинъ — від катойконіма;
пор. НП Остер (1650 Б карта 2), суч. м. Остер Козелецького р-ну Чернігівської обл. (ГЕ Укр. II, 471). Див. ще Остряница.
Остряница — 1. На думку М. О. Демчук, Остряница — суф. утворення від САІ типу Остромиръ, Остророгъ (Демч. 60, 79). 2. Від катойконіма, пор. НП Остер (Горп. 63), суч. м. Остер Козелецького р-ну Чернігівської обл. (ГЕ Укр. II, 471). Див. ще Остранинъ.
Очеретенский — від топоніма, пор.: суч. с. Очеретня Погребищенського р-ну Вінницької обл. (Атл. 19, 61).
Отрохимовичъ (патр.)-від чол. імені О/про-хим < Трохим (ВІЛ 90) < Трофим (Міс. 408).
Отрошковичъ (патр.) — від Отрошко < чол. імені Отрохим < Трохим (ВІЛ 90) < Трофим (Міс. 408).
Паволоцкий-від топоніма, пор.: до места Паволочи (Житомир, 1609 ДМВН 159), містечко і маєток панів Ружинських, пізніше — Корець-ких, суч. с. Паволоч Попільнянського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 275). Див. ще Паволочъ у самому Реєстрі (1649 Р 143, Білоцерківський полк).
554
Павъ-1. павъ «птах родини фазанових, самець пави»: пава або пав три копы грошей (1566 ВЛС 99 зв.); перен. пава «горда, пихата людина» (СУМ VI, 7). 2. Пор. здрібніло-пестливий варіант Пава < Павло (ВІЛ 77, 171) < церк. Павел (Міс. 399).
Паликопа — за давніми віруваннями українців, у день святого Пантелеймона (27 липня) не можна було жати, косити і возити снопи з поля, бо інакше святий спалив би копи. Тому святого Пантелеймона в народі називали ще Паликопа або Палій. (Біл.-Нос. 270). Див. ще ПалЬй.
ПалЬй — 1. палій «той, хто зробив підпал» (СУМ VI, 29). Якщо хтось через необережність спалить курінь або зимівник, того називали Палієм (Ск. І, 320). 2. Палій <. від нар. варіанта Пантелій < церк. Пантелеймон (Піс. 178; Гр. IV, 558).
Панъбратъ — на думку М. Л. Худаша, пр. н. виникла від відомого в українській мові вислову-звертання «пане-брате» (Худ. 167). Див. ще панібрат «товариш, друг, приятель» (Піск. 178).
Панъко,  патр. Панъченъко,  Панютєнко (< Панюта)-нар. варіанти від церк. чол. імені Пантелеймон (ВІЛ 79; Гр. IV, 559).
Папа, Папка, патр. Папенко, Папъченко —
1. Від церк. чол. імені Папа (Міс. 400; СС 18).
2. Дит. папа «хліб» (СУМ VI, 56).
Папортный — пор. папортник «те саме, що папороть» (СУМ VI, 58).
Парася — пор. нар. варіант Парася < Параскева (ВІЛ 153).
Пасъ, Пасъковъ [шурик] (< Паско), Пасчен-ко (< Паско) — Пасъ утворене від імен з початковим Па- типу Па-\насъ}, Па-[велъ], Пантелеймон] + суф. -съ. Пор. аналогічні імена в Реєстрі на першому місці у двочленних іменуваннях — Мис, Миско, Мисько від Мяіхайло] + суф. -съ/сь.
ПасЬчникъ, Пасечникъ — пасЬчникъ, пасгч-никъ «(бджоляр) пасічник»: ест у вашего пасечника пчолы Юрка Тризненка у схованъю (1665 ЛРК 128).
Пахута — чол. ім’я Пахута < Пахом < церк. Пахомій (Міс. 401).
Пацъ — нар. варіант від імен з початковими Па- (типу Павел, Пантелеймон, Парфеній та ін.) + суфікс -цъ/ць, який був активний у той час, пор. народні варіанти Гриць, Луць, Проць (Гри-[горій] + ць, Лу-[к(‘ак] + ць, Про[кол/й] + ць).
Пашина, Пашына, Пашинъка, Пашиненко — від чол. імен Пахомій або Пафнутій (Міс. 401).
Педашко — нар. варіант від Федашко < Фе-доръ < церк. веодор. (Міс. 412). Педенко (патр.), Педецъ — від Федь,  Федець < Федор < церк. веодор. (Міс. 412).
Педоръ — нар. варіант від Федор < церк. веодор (Міс. 412).
Педосенко (патр). — від Федось < Федор < Оеодор або від веодосій (Міс. 412).
Пелехъ — пелех «людина з довгим, густим, скуйовдженим волоссям» (СУМ VI, 114).
Пенковский — від топоніма, пор.: НП Пєн-ковци (1649 Р 179), суч. с. Пеньківка Шаргород-ського р-ну Вінницької обл.
Пєрваченко (патр. від *Первачко < *Пер-вакъ < первак «перша, старша дитина в сім’ї —
СУМ VI, 118), Первикъ, Первушка-всі вони САІ відапелятивного походження, що належали до підгрупи імен та імен-прізвиськ, які вказували на черговість народження дитини в сім’ї (Демч. 114). Пор. первак, первачок, первенець «перша, старша дитина» (СУМ VI, 118).
ПС!в ийносъ-перебийніс «забіяка» (Піск. 181).
Перегуда — пор. перегуди (мн.) «пересуди, по. говір» (СУМ VI, 158).
Пєрєпадистий — діал. перепадистий «непостійний, мінливий» (Жел. 45; СУМ VI, 244).
Переяславецъ — від катойконіма, пор. топонім: надали єсмо сию … книгу … у ИГБСТИ Пєрєяславли (1600 Зап. у Єв. 13).
ПерЬстый-пор. перістий. 1. З плямами іншого кольору (про масть тварин). 2. Який має неоднорідне забарвлення; смугастий, строкатий (Жел. 45; СУМ VI, 327; Біл.-Нос. 277); суч. діал. перістий «який має чорні і білі плями» (БЗН).
Петриковецъ-від катойконіма, пор. НП Петрики у Черкаській обл. (ІМС — Черк. 163).
Петухъ — петух «півень»: п-ьтєл, когут, пт.-вен, пет-^хъ (1596 ЛЗ 67).
Пикало-пор. пікати «пищати» (СУМ VI, 532; Гр. III, 186).
Пилипенъко, Пилиповичъ, Пилипець — від чол. імені Пилип’ь <. церк. Филипп (Міс. 409).
Пимєнко (патр.) — від чол. імені Пймін, Пймон (ВІЛ 80) < церк. Пимен (Міс. 401).
Пироговець — від катойконіма, пор. НП Пирогів, Пирогове у Вінницькій обл. (ІМС — Він. 573, 190).
Пирогъ, Пиругъ — пиріг. 1. Печений виріб із тіста з начинкою. 2. Діал. Вареник (СУМ VI, 356).
Пихъ — 1. пик а) звуконаслідування, що виражає своєрідні звуки; б) уживається як присудок за значенням пихкати (СУМ VI, 370). 2. Можливе і відіменне походження: Пи[липъ] або інші імена з початковим Пи- + суфікс -х, який уживався в той час, пор. Дах (XVI ст. Юр. 7 зв., 12), Дахно (АЖМУ 130), Пихно (1552 ОВінЗ 129), Дихъ (АрхЮЗР 8/ІУ, 278), Зихъ (ОКРЗ II, 105), Лехъ (ОКРЗ І, 293), Махъ (ОКРЗ III, 293) та ін.
Пищанский — від катойконіма, пор. НП Піщанка у Вінницькій обл. (ІСМ-Він. 506), Піщана у Київській обл. (ІСМ-Київ. 145).
Плиска — плиска «вид перелітного птахам (Гр. III, 195; СУМ VI, 583): гупз, §і8 плиска птица, крутиголові (1642 ЛС 248).           і
Плюта — плюта «дощова погода» (Гр. ПІ, 199; СУМ VI, 601).
Побережникъ — побережник «лісник», суч» діал. побережник, «тс» (БЗН): побережники чуд-новскиє … пограбили в них конєи дєсєт (Житомир, 1605 ЦДІАК ф. 11, оп. 1, спр. 4, арк. 60);
побєрєж-ьники и лесъничые Житомеръские (1650 ДМВН 214).
Побивенецъ — пор.  побшанець   «забіяка» (Сумцов 6).
Познякъ — САІ або ім’я-прізвисько відапелятивного походження. Вказувало на останню та пізно народжену в сім’ї дитину (Демч. 115).
&б6
Покотило — 1. покотило «великий горщик» (Гр. III, 275). 2. покотило «а) «дерев’яний круг»;
б) «кружок, який діти катають для забави» (Біл.-Нос. 289).
Покраса — покраса «прикраса» (СУМ VII,42).
Поладка — пор. пдладиіар,, порядок» (Гр. III, 281).
Пуздра — діал. пуздря «прищ» (Гр. III, 498).
• Половецъ, Половый-половый 1. Барвник полового кольору: якои фарбы потребуешь половой попєлистои жолтои (XVI ст. Розм. 50).
2. Колір волосся людини: кготовє … сут белого
•ГЬла волосы половые (1582 Кр. Стр. 48). 3. Масть тварин, переважно коней і волів: Пахолок Степан … кон под ним полов (1567 ЦНБ Лит. 16,
3. 93); воловъ половыхъ двохъ (1649 АрхЮЗР 3/ІУ, 188).
Полонский — від топоніма; пор.: в селе По-лонной мешкаючи, двор Полонъский спалилъ (Луцьк, 1649 АрхЮЗР 3/ІУ, 73).
Полтавець-від катойконіма, пор.: в Полтаву… єхалем (1681 ЛРК 178), суч. м. Полтава, обл. центр в Україні (ЛРК 215).
Полупанъ — на думку М. О. Демчук, ОН Полупанъ — нумерально-субстантивний композит, утворений зрощенням числівника пол(у), з субстантивом панъ. Первісно це було, мабуть, народне іронічно-зневажливе прізвисько із значенням <напівпан», «підпанок» — вискочка з низів суспільства або панський прислужник (ХД 83).
Порийкишка -глузливе прізвисько різника (Худаш 17).
Порыцкий-від топоніма, пор.: Прыцькъ, назва села у Волинській землі (1450 ССМ II, 200).
Постерънакъ — постернакъ,     пестернакъ «.(назва городньої дикоростучої рослини) пастернак»: ярины розное, яко то: капусту, моркви, постернаки … на зиму … ховалъ (Луцьк, 1638 АрхЮЗР 1/УІ, 742).
Постунъ — пор. пустун «той, хто любить пустувата, схильний до пустощів» (СУМ VII, 403).
Потурнакъ — потурнак «(знев.) потуречений чоловік» (СУМ VII, 434).
Почапский — від топоніма, пор. НП Почали в Золочівському р-ні Львівської обл. Етимологія цієї ННП неясна і непевна. М. Л. Худаш присвятив цій назві обширний розділ (розглянувши одночасно ННП Почапинці у Тернопільському р-ні Тернопільської обл. і Почапинці у Полтавській обл.), де припускає, що в її основі лежить ім’я-композит типу   *Почап[олкъ] < *Поча-п[ълъкъ]). Див. докл. ХД 183-187.
Прасоленко (патр.) — від прасол «торговець сіллю і рибою» (Піск. 209), прасолъ «тс» (Біл.-Нос. 297).
Прибышъ — 1. Безсуфіксний дериват від САІ типу Прибисілаїг] (Демч. 90). 2. Діал. прйбиш «новий чоловік у селі, новоприбулець» (Ващ. 81).
Прилуц-ькый — від топоніма. Крім відомого топоніма Прилуки на Чернігівщині, існували в той час також інші НП з аналогічними назвами, зокрема на Поділлі (1650 Б карта 1).
Присанъ, Присъ — нар. варіант від чол. імені Хрисанф (ВІЛ 93).
Приска, Прискало — 1. Від чол. імені Приск. (ВІЛ 235). 2. Пор. дієслово прискати, вжите у переносному значенні «дуже сердитися, гніватися, не стримуючи себе; спалахувати гнівом» (СУМ VIII, 21). Отже, ці прізвищеві назви пер-вісно могли бути прізвиськом людини з запальним, нестриманим характером.
Притула — можливо, у значенні «прийшла людина», «бездомна людина, яка пристала до якогось гурту, колективу і т. ін.» Пор. діал. притулитись: він не має де притулитись, тобто:
«він не має де жити, не має постійного місця проживання» (БЗН). Пор. ще: згриб-влыи ста-рецъ … впрошалсА до манастырА … не маючи гдєбьі сА индєй (обернути и притулити мълъ (полов. XVII ст. Кас. 52 зв.).
Проколикищєнко («< Проколикишка) — від

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Реестр Запорожского казачества 1649 года. (Г-И)

Габелокъ — габелокъ «виправлена теляча шкі ра» (XVIII ст. Тимч. 498), габелокъ «шкіра з молодого теляти» (Біл.-Нос. 91); ірон. стара людина або тварина; кушнір, майстер обробки шкур (Дз. 156).
Гавадза — діал. гаваза «неохайна людина» (ЕСУМ І, 446), діал. гаваза «нечепура, неохайний чоловік, хлопець» (Дз. 163).
Гаврукъ — пор. п. еаауий «пан, господар», «сторож будинку» (8ІР I, 810).
Гайдай — 1. гойдай «погонич волів, що гналися десь далеко на продаж» (XVIII ст. Тимч. І, 501). 2. гайдай «волопас» (СГ 470). 3. гойдай (лайл.) «гульвіса, гультяй» (СГ 470).
Гайдакъ — діал. гайдак «спритний» (ЕСУМ І, 452).
Гайдукъ — гайдукъ «піший мадярський жовнір, який наймався за гроші у Польщі до першої половини XVII ст.; пізніше слуги, одягнені в мадярський одяг» (1593 Тимч. 501); гайдукъ «високий мужчина, одягнений по-мадярськи» (Біл.-Нос. 92).
Гайникъ — діал. гайнйк «лісник» (ЕСУМ І, 451; Дз. 219).
Гакалъ — пор. гакало «той, хто часто повторює га (ЕСУМ І, 444).
Галабурда, Гарабурда — 1. Діал. галабурда «бешкетник», галабурдник «тс» (Дз. 173) (ЕСУМ І, 455). 2. галабурда «дебош, буйство» (Гр. І, 267); галабурда а) «сварка, ворожнеча»; б) «той, хто свариться»; «буян» (СГ 471).
Галанка, Галашъ, Галичъ, Галка, Галъ, патр. ГалЬенко {<ГалЬЩ, Галчинъ — 1. Безсуф. і суф. утворення від САІ типу Галимиръ, Гале-синъ (Демч. 58). 2. Деякі з цих антропонімів ети-мологічно можуть бути розцінені як відапеля-тивні утворення або церк. імена. Напр.: галка «назва птаха» та ін. знач., відповідно: «людина з подібним кольором волосся» (СУМ), галка «вушко, кільце»: Кресот завЪсистыя зеленого мармуру … з галкою у верху для зав’ЬпгЬня (Львів, 1637 Інв. Усп, 4 зв.); Галанка — нар. варіант від чол, церк. імені Галон (СС 61); діал.
534
галанка «особливий вид петлі» та ін. знач. (ЕСУМ I, 458); Галка < церк. жін. ім’я Галина (ЕСУМ 1, 460) або від нар. варіанту Ганна < церк. Анна (Гр. IV, 550); Галъ < церк. чол. імена Галактіон (ЕСУМ І, 457), Г алан (СС 61), Га-дасій, Галліон. Пр. н. Галчинъ могла бути не-переоформленим топонімом (див. докл. Гал-чинєц-ь).
Галицький — від топоніма, пор. Галич (1401 ССМ 1, 237); Галичь (ЕСЛГН 41), суч. м. Галич, рц Івано-Франківської обл. Пор. також с. Галич Бережанського р-ну Тернопільської обл. (АТУ 259).
Галичь див. Галанка.
Галка див. Галанка.
Галчинецъ — від катойконіма, пор. топонім:
село Гадчин (Житомир, 1605 ДМВН 28). Галчинъ могло бути непереоформленим топонімом.
Галъ див. Галанка.
Галынъ — від жін. імені Галя < церк. Галина (ЕСУМ І, 460).
Галбенко див. Галанка.
ГамалЬя, Гємалия — 1. гамалія «вид шаблі»;
2. Діал. гамалія «носильник, раб». (ЕСУМ І, 464). 3. Від чол. церк. імені Гамаліїл (Міс. 376).
Гаманенко — від гаманъ «вид козацької торби для зберігання господарських речей» (Ск. І, 332).
Гамлєнко (патр.)-пор. діал. ґамля «той, хто повільно або мало їсть» (СГ 501).
Гамоля, Гамулка-1. Пор. діал. гамула «каша з яблук з медом». 2. Діал. ґ ому лиця «вуздечка» (ЕСУМ 1, 466). 3. Діал. ґ омуля «дурень, бовдур, лобуряка, телепень» (СГ 501).
Гандзя — пор. укр. жін. ім’я Гандзя < Ганна < церк. Анна (ВІЛ 113); Гандая < Ганна (Біл.-Нос. 94).
Ганненъко (матр.)-пор. укр. жін. ім’я Гаяна < церк. Анна (ВІЛ 113; ЕСУМ І, 467).
Ганусенко «Ганусъ), Ганусовъ [зят] — ганус «Сназва рослини) аніс» (Біл.-Нос. 94; ЕСУМ І, 74; Ваш. 23).
Гарбаръ — гарбаръ «кушнір» (1599 Тимч. 509).
Гаристенко — 1. Можна пов’язувати із засвідченими в діалектах укр. горювать «пустувати, не роблячи шкоди», рос. гориста «рассеянный». Для давньої української мови передбачається наявність відповідного апелятива, оскільки семантика наведених слів досить близька. Пізніше запозичення з російської мови сумнівне. 2. Можливо, пов’язане з назвою річки Гориста (ліва притока Березівки, лівої притоки Сожу, лівої притоки Дніпра) невизначеного походження (Жел. 47).
Гаркуша,   Горъкуша — гаркуша,   горкуша «той, хто гаркавить» (Біл.-Нос. 303; Крим. 52;
СУМ II, 32; Ум.-Сп. II, 10). Див. ще Горъка-вый.
Гвоздъ, Гвоздь — гвоздъ «дерев’яний або металевий цвях» (XVI ст. Тимч. 515).
Германъ — церк. чол. ім’я Герман (ЕСУМ І, 499-500).
Гира — 1. Пор. діал. гиря «коротко обстрижена людина», гирун «тс», гйра «волосся на голові, чуб» (ЕСУМ I, 508); гйра, гиря «коротко обстрижена людина» (Біл.-Нос. 98). 2. гйра «вигук, яким підганяють коня» (ЕСУМ І, 508).
3. гйра, гиря «.(вагова міра) гиря» (Біл.-Нос. 98).
Гладышъ -діал. гладиш «яйце» (Гр. І, 287).
Глєзна — діал. глезна «суглоб у кістках» (ЕСУМ І, 521).
Гливєнко (патр.) — 1. Від Глива < глива «сорт груші: груша бергамот» (Біл.-Нос. 99). У Карпатах глива — «вид гриба на дереві» (ЕСУМ І, 524). 2. Пор. ще гливий «.(про коня темно-коричневої або сіро-жоетої масті) гнідий або чалий, буро-чалий» (Дз. 45).
Глинский — від топоніма, пор. НП Глшск. которого под Глинском нагнавъши, до мЬста привезли (1656 ЛРК 67), суч. с. Глинськ Ромен-ського р-ну Сумської обл.; пор. також с. Глинськ Калинівського р-ну Вінницької обл. (Горпинич 125).
Глоба — 1. Діал. глоба «зігнуте від природи дерево», «залізний клин», «клопіт, турбота» (ЕСУМ І, 527). 2. глоба «судовий штраф, судове стягнення» (1432 ССМ І, 243); глоба «грошовий штраф» (Біл.-Нос. 99; Верхр. Зн. 11). 3. глоба «злоба, злість»: він мене глобуе «він мене нервує, злостить» (Верхр. Зн. 11); глобити «кривдити, робити неприємності» (Дз. 215). 4. Глобити «а) плішити; б) конопатити» (Дз. 213).
Глузъ — глуз «глум,  насміх» (ЕСУМ І, 528).
Глушаниця — від катойконіма (Горп. 63., Горпинич 37), пор. Глуховъ (ЕСЛГН 42), а також: в мЪстечку Глуха,»; под (острогов (Львів, 1627 ЛСБ 1049, 7).
ГлЬбко, патр. ГлЬбченъко — від чол. церк. імені Гліб (Міс. 377), див. ще ГлБбъ (1349 ССМ І, 245), Глвбъко (Перемишль, 1366 ССМ І, 245).
Гмира — 1. Діал. гмур, гмир «похмура людина, відлюдник» (ЕСУМ І, 534). 2. Можливо, *ґмира «людина, яка не йме нічому віри, завжди сумнівається, роздумує; хоче дошукатися до істини» і т. ін. На таке припущення наштовхує діалектний апелятив ґмирати «скребти, ритися, копатися, порпатися, роздумувати» (СГ 503, ЕСУМ І, 533-534) і особливо зафіксоване у XVI ст. дієслово ґмьірати, вжите у переносному значенні «дошукуватися, роздумувати, копатися»: потреба … так вїрити яко написано, а вьішшє себе и над писмо не кгмырати (Острог. 1598 Ист. фл. син. 43 зв.). 3. Пор. ще діал. ґмирати «повільно виконувати яку-небудь роботу)’ (БЗН).
Гнивошенко, патр. Гневу шенко-від САІ ГнЬвошь (Вишня, 1393 ССМ І, 245) < ГнЬво-миръ, ЛютогнЬвъ (ХД 19).
Гнида, Гныда — від прізвиська: «якщо хто худий, блідий і слабкий, той Гнида» (Ск. 1, 320).
Говоръ — діал. говор «поговір, говір» (ЕСУМ І, 542).
Говура, Кгавуръ — діал. гавура «неохайна людина; від неохайності в неї завжди заїди» (ЕСУМ 1,417).
Гоголевецъ, Гоголовецъ — від катойконіма, пор. топонім Гоголев (1649 АПУ), суч. с. Гоголів Броварського р-ну Київської обл. (Атл< 21;
АТУ 136).
535Грдунъ, патр. Годунєнко — суф. утворення від САІ типу Годеславъ, Годебратъ, Годшои (Демч. 58, 70).
Гойда — пор. діал. гойда «ірон. прізвисько високої або незграбної людини» (Ваш.. 26).
Голєндуха, ГолєндЬха — церк. жін. ім’я Голиндуха (Міс. 377).
Голикъ, Голина, Голочко, Голышка — 1. Суф. утворення від САІ типу Голиславъ (Демч. 58, 70-71). 2. Голина — пор. діал. голінний «бравий, завзятий» (Кв.-Осн. І, 50).
Головчынский — від топоніма, пор. Голов-чинъ, назва села у Київській землі (бл. 1471 ССМ І, 249). Пор. суч. с. Головчинці Летичів-ського р-ну Хмельницької обл. (АТУ 303).
Головъко — головко «головань» (ЕСУМ І, 551); головко «невеликий ростом з великою головою» (Біл.-Нос. 101).
Головъня — головня 1. Недопалений шмат дерева або той, що ще палає (також переносно про людину). 2. Кольба, приклад (XVII ст. Тимч. 552). Пор. ще діал. головня «головешка» та ряд інших значень (Гр. І, 303; ЕСУМ І, 552).
Голоднякъ — діал.  голоднякъ «голодний» (ЕСУМ І, 552).
Голуза — пор. голузка, голузъ, голузье «галузка», «галуззя» (XVII ст. Тимч. 557).
ГолЬнъка — голінка «гомілка» (ЕСУМ І, 548).
Гомонъ — гомонъ «.(галас, крик,, шум) гомін» (1596 Тимч. 559).
Гонивовкъ — глузливе прізвисько мисливця (Худаш 17).
Гонъчаръ — гончаръ «ремісник, який виготовляє посуд з глини»: Кост Лазуренко … Гарасима Да„сненъка, гончара, козака, обывателя лод;-вицъкого, пючи у цє^мистра гончарского … забилъ (1656 ЛРК 57); гончаръ «той, хто виготовляє горщики» (Біл.-Нос. 103).
Горгунъ — 1. Від чол. церк. імені Горгоній (Міс. 377). 2. Пор. діал. горгоня «високоросла жінка» (Дз. 158).
Городецкий-від топоніма, пор. Городокъ, назва села у Волинській землі (1433 ССМ І, 25), а також ранішу фіксацію антропоніма: воєвода Городецькыи Беръдоховъскьи (Городок, 1443 ССМ І, 252).
Городницкий — від топоніма, пор. Городни-ца, назва присілка у Волинській землі (Луцьк, «1396 ССМ І, 252). Див. також топонім з Реєстру:
Городница (1649 Р 169 зв.).
Горошинский — від топоніма, пор.: Лукяк Капчєкко з Горошина (1670 ЛРК 150), суч. с. Горишине Семенівського р-ну Полтавської обл.
Горъкавый — пор. гаркавий «який вимовляє задньоязичне р  замість  передньоязичного» (ЕСУМ І, 474). Див. ще ранішу фіксацію антропоніма: максим харитонович горкавыи (бл. 1500 ССМ І, 251). Див. ще Гаркуша. —
Горъкуша див. Гаркуша.
Горълачъ — 1, горлачъ «глек, що має звужене горло» (1754 Тимч. 570). 2. Пор. горлач «горлань» (СУМ II, 132). 3. Діал. горлач «.(назва рослини) дивина чорна; ластовень лікарський» (див. докл. ЕСУМ І, 568). 4. Діал. горлан, «(назва птаха) голуб воластий, горлань»
536
(ЕСУМ І, 568). 5. Якщо виходити із значення давніх українських слів горлйво «старанно», горлйвость «щирість, відданість; старанність;
гарячковитість», горлйвий «щирий, старанний, відданий, гарячий характером», горлйти. «старатися» (Біл.-Нос. 103), то можна припустити, що утворене з допомогою суфікса -ач слово горлачъ означало людину старанну, гарячу до роботи, щиру і под.
Горячко, Горячка — 1. Утворення від САІ типу Гориславъ, Горимиръ (Демч. 71), Доброгоръ (ХД 19). 2. Якщо виходити із переносного значення слова гарячий «запальний характером», то можна припустити, що ці пр. н. були прізвиськами людини нестриманої, запальної або людини, яка швидко приймає рішення й намагається швидко їх виконати, пор. із такими значеннями суч. діал. горьйчка: «Та то така горьйч-ка, що йому лиш слово скажи, а він вже злосний на тебе»; «З ним разом не мож мурувати, він горьйчка, все до роботи підганьййи» (БЗН).
Грабаръ, патр. Грабаренъко — грабаръ «землекоп, копач» (1557-1558 Тимч. 595); грабарь «землек; п; той, хто копає рови і колодязі» (Біл.-Нос. 105).
Грабовскнй — від топоніма, пор.: «село Гра-бово» (Кошир, 1502 А8 І, 147), суч. с. Грабове Старовижівського р-ну Волинської обл. (ІМС- Вол. 658).
Гребенъникъ — гребенникъ «ремісник, який робить гребінці» (XVIII ст. Тимч. 603); гребенникъ «тс» (Біл.-Нос. 106).
Гредилъ — гряділь «видовжена вперед верхня частина (дишло) плуга» (ЕСУМ І, 608).
Гречаникъ — гречаник «вид хліба» (ЕСУМ І, 592).
Гриза — діал. грйза «сварка; сум, скорбота» (ЕСУМ І, 594).
Громъ, Громика, Громыка — 1. Суф. утворення від САІ типу Громиславъ (Демч. 58, 72). 2. громъ «а) гуркіт і грім у хмарах разом із блискавкою, грім; б) великий гуркіт, тріск, гук» (XV-XVIII ст. Тимч. 614).
Грякало-пор.: грякати-грюкати (Гр. 1, 334), грюкало «людина, що сильно грюкає» (ЕСУМ 1, 607; Гр. 1, 333); пор. ще грякотати, грякотйти «гриміти», «гуркотіти» (Біл.-Нос. 108).
Губка — 1. губка «губка морська», «рослина з виду грибів» та ін. омоніми (див. докл. Тимч. 624-625). 2. Від антропоніма Губа або апеля-тива губа. 3. Губка для викрешування вогню (Біл.-Нос. 108).
Гуда, патр. Гуденъко — 1. Утворення від САІ типу Гудимиръ, Лихогудъ (Демч. 62, 72). 2. Діал. гуда «музика, гра» (ЕСУМ І, 613), гудити «грати на басі» (Біл.-Нос. 108). Можливо, і прізвисько людини, яка гуде, тобто говорить басом. 3. Пор. дієслово гудити, «ганьбити, знеславлювати, осуджувати» (Біл.-Нос. 108).
Гудимъ, Гудымъ, патр. Гудименко- 1. Утво рення від САІ типу Гудим[иръ] (Демч. 86). 2. Діал. гудим «той, хто гуде» (ЕСУМ I, 613).
Гужъва-діал. гужва «розпарена гілка для зв’язування» (ЕСУМ І, 613).
Гукъ — гукъ 1. Гомін, галас (1565). 2. Натовп (1574 Тимч. 626-627).   .Гулай, Гуляй, патр. Гуляенко-1. ‘Діал. гулай, гуляйко «бродяга, нероба» (ЕСУМ I, 617). 2. Стосовно Гулай див. ще Гуленко.
Гулакъ див. Гуленко.
Гуленко, Гулай, Гулакъ — 1. Ці пр. н. могли бути утворені і на антропонімному рівні від антропоніма *Гула (-енко, -ай, -ак — типові ан-тропонімні суфікси). *Гула — від апелятива гула, що первісно означав: «телята й бички, що ще не мають рогів, а тільки гулі на голові». Пізніше — прізвисько людини, в якої «на виду є гулі (бугорки)» (Н.-Лев. X, 235, 245). 2. Пор. також ряд прикметників, що могли бути пов’язані з виникненням даних прізвищевих назв — тулий «безногий, безрукий», ґулавий «з відмороженими пальцями» та інші значення, гулатий «надутий» (ЕСУМ І, 616). 3. Пор. дієслово гудити а) «приголубити»; б) «обманювати» (СГ 495). 4. Пор. дієслово гудити «наговорювати (на кого-небудь), обмовляти (кого-небудь), лаяти» (СГ 495). Див. ще Кгулый.
Гуменъ — гумен, «ігумен» (Гр. І, 339; СГ 496).
Гунка, Гунька — гунька 1. Верхній одяг із грубого домотканого сукна: «И взАлъ ИлїА гуйку свою, и звинулъ єй» (пол. XVII ст. Хрон. 320). 2. Кожухар, кожушник: Милотаръ: Ко-жаръ, кожушникъ, гунка (1627 ЛБ 63). 3. еуня «маска, машкара, личина» (Біл.-Нос. 109; ЕСУМ I, 620).
Гупало, Гупалъ — гупало «вид чаплі» (1596 Тимч. 629), діал. гупало (орн.) «водяний бугай» (Гр. І, 340; ЕСУМ І, 621). Пор. також ранішу фіксацію антропоніма: юско гупало (Львів, 1591 Юр. 12).
Гусча див. Гушча.
Гуцъ — 1. Утворення від САІ типу Гуд-славь < Гудиславъ (ХД 28) + суф. -цъ/ць. 2. гуц діал. гуць «вигук при підстрибуванні» (див. докл. ЕСУМ I, 629-630).
Гушча, Гусча — 1. гуща «густий ліс», «лісові хащі»; чащъ, гуща, «лЪсъ густый» (1596 ЛЗ 88). 2. гуща «осад» (ЕСУМ I, 627; Гр. І, 344).
Кгавуръ див. Говура.
Кгайда-Ґайда І. Вид пастушої дудки. 2. Волинка (Гр. І, 345). 3. Діал. Собака (СГ 500). Пор. ще діал. ґайди (мн.) «волинка» (СГ 500).
Кганджалка — від Кганджала, пор. діал. Танджала (лайл.) «гомілка, голінка» (СГ 501).
Кганъджа — найбільш оптимальною видається версія Є. С. Отіна: незважаючи на наявність укр. Ґандж, ганч, Ганджа, Ганджа, ганжа «дефект, вада», що зводиться до угорського §апсз «докір, догана, вада», ім’я Кганджа можна пов’язувати з крим.-тат., урум. Гендже, Гзнджд та гендже, гэнджд, генч «молодий, юний», яке у військово-ієрархічному плані асоціюється з чура «зброєносець». Через фонетичні труднощі менш імовірний зв’язок із Крим.-тат. къанджа, ханджа «гак, кішка (потрійний гак), багор», хоча останнє могло б виявитися навіть семантичним етимоном прізвища Самійла Кішки (МЗ 95).
Кгарнецъ — 1. ґарнець «глиняный посуд/ ‘горщик» (Тимч. 637). 2. тарнецъ «міра сипких тіл і рідин; посуд на цю міру» (1878 Тимч. 637;
ЕСУМ І, 476).
Кгвалтъ — ґвалть 1. Насильство, примус. 2. Крик, галас; бійка. 3. Важке становиш» (1388 Тимч. 639-640).
КгвЬнтованый — Гвинтдваный «рушничний, гвинтівковий» (СГ 502).
Кгембаръ — пор. діал. ґемба (знев.) «губа» (див. докл. ЕСУМ І, 492, 610). Могло бути прізвиськом людини з великими або товстими губами.
Кгєркгєль — 1. Діал. кгергсль «гусак» (Біл.-Нос. 97), діал. Ґерґелі мн. «гуси крупної породи» (Гр. І, 348), суч. гергелі «( вид гусей) китайські гуси» (УРЕ II). 2. Герґель «прізвисько людини з довгою шиєю» (Ястр. 10). Див. ще: Ки-рика Кгєркгеля (род. відм. одн.) (1681 ЛРК 180). 3. Діал. гергуль «довгошия, незграбна людина» (Ваш. 24).
Кгликга — молд. Глига (ССМ І, 243), серб. Глига (Грк. 64).
Кговътаръ — кгонтаръ «ремісник, який виготовляє Ґонт (дерев’яні дощечки) і покриває ним дахи» (ІУМ-ЛФ 445).
Кгрекъ — діал. ґрекь «грек» (СГ 504).
Кгрєсєнко — від імені *К.гресъ < п. Огеї < < Огге^огг (У Л 160).
Кгрикга-пор. суч. укр. діал. чол. ім’я Триґа < Григорій (Чучка 176).
Кгузъ — кгузъ 1. Гуля, набряк від удару. 2. Великий ґудзик для застібання. 3. Оздобна Гулька (1583 Тимч. 651). Пор. ще: «жупанъ… з кгузами серебръными» (Володимир,   1572 ЖКК II, 25). 4. Могло бути фонетичним варіантом від Ґудзь «прізвисько людини низького росту» (Ястр. 10). В сучасних діалектах апелятив ґудз інколи вживається як прізвисько міцної, коренастої людини (БЗН). 5. Кгузъ < чод. ім’я Кузъ (ДНРМ 219-220).
Кгулый, патр. Кгуленъко (<.Гула) — 1. ґу-ла а) «вайло, тюхтій, телепень, незграба; дурень, дурило»; б) «(гуц.) корова»; в) «ненажера, прожера» (СГ 506). 2. Діал. ґулий «безногий, безрукий» (ЕСУМ І, 616). 3. Див. Гуленко.
Кгурджуй, Кгурджый, Кгуръджый, Кгурд-зЬй-тур. §ига&і (Буд II, 122) з перс. ^игагі «грузин». Оскільки значні грузинські поселення в Україні були засновані в 40-х роках XVIII ст., ранішу появу грузинів серед козаків історики пояснюють тим, що вони втікали на Запорозьку Січ з турецького полону. В Україні були відомі під назвою гурджі, щоправда, в документах траплялися також назви грузин, іберієць (Шевченко 43).
Давиденъко (патр.) — від церк. чол. імені Давид (Міс. 377).
Дахнєнко (патр.) — чол. ім’я Дахно < Данило (< церк. Даніїл) (Міс. 378; ЕСУМ II, 12), Дарій або Досій + -хно.
Дворецкий — від топоніма, пор. Дворецъ (1556 АрхЮЗР 8/УІ, 140).
Дворникъ-за джерелами XIV-XV ст. слово дворникъ означало управителя маєтку митрополита або єпископа, але в наступні століття розширює сферу свого застосування і стає
537назвою й управителя будь-якого з невеликих панських дворів, фільварків на хуторі, в полі і ін. (ІУМ-ЛФ 488). Див. також ССМ І, 288-289.
Двужонъ — від апелятива двоєженець «той, хто має дві жінки», пор. двойженець (1599 р.), двуженець (1696 р.) (ІУМ-ЛФ 414).
Девятка, пагр. Девятиковъ — САІ або ім’я — прізвисько відапелятивного походження, «дев’ята дитина в сім’ї» (Демч. 115).
ДЕЙ — 1. Церк. чол. ім’я Дей (СС 10), Дій (Міс. 378). 2. дей (вставне слово) <мов, мовляв» (1433 ССМ І, 291-292).
Делїя — апелятив делбя означав вид зимового одягу: ДелиА алтабасоваА, подшита кун-ми(1558 АЗУІ, 214).Див.щеТимч. 691. У деяких сучасних говірках Одещини делія «саморобний плащ» (ПІУМ 21).
Денга — денга, деньга «дрібна монета» (ЕСУМ II, 32). У Картотеці знаходимо тільки слова деньги із значенням «гроші»: «я зоставил в … скрыни пятдесят коп грошей литовских, тринад-цят рублей денег московских» (Житомир, 1585 Арх ЮЗР 8/ІІІ, 442).
Дерага, Дврега, Деряга — діал. дерйга «грабіжник» (ЕСУМ II, 40).
Дераженский-від топоніма, пор. НП Де-ражня у Хмельницькій обл. (Атл. 52).
Дереза — 1. дереза «будь-яка колюча рослина» (Біл.-Нос. 114), 2. Перен. діал. дереза «настирлива людина» (Біл.-Нос. 114; ЕСУМ II, 37), дерезюк «сварлива людина» (ЕСУМ II, 37);
Дереча — діал. дереча «сорт кислих вишень» (Гр. І, 369).
Деръкачъ, патр. Деркачовъ — 1.   деркач «назва птаха». 2. Прізвисько Деркач В. Ястребов на етнографічному матеріалі Херсонщини XIX ст. пояснював як прізвисько людини низького росту, а М. Сумцов на матеріалі Харківщини наводив дві версії походження: його носили селяни або тому, що в дитинстві ловили деркачів, або тому, що специфічно вимовляли слова (Ястр. 12.; Сумц. 29). Пор. ще деркавий «заїка, заїкуватий» (ЕСУМ II, 40).
Джеджера, Джеджвристый — діал. джеджу-ристий, дженджуристий, джинджуристий «кокетливий, чепуристий» джонджюристий «бравий» та ін. (див. докл. ЕСУМ II, 48-49; Жел. 45). Див. ще дженджелястий, дзиндзюристий З тими ж значеннями: «там в нас є така джен-джеляста баба» (Н.-Лев. IV, 147); «Ой щось воно надто вже веселе та дзиндзюристе!» — подумала матушка» (Н.-Лев. VIII, 74). Діалектною моди-(Ьікаціею наведених апелятивів, на думку (. М. Железняк, є пр. н. Чедчиристенко. Про ‘шляхи її трансформації див. докл. Жел. 45.
Джеджула — пор. джеджулитися «кокетувати, прихорошуватися» (Гр. І, 374).
Джула — джулий «безвухий» (Гр. І, 375;
Кух. 37).
• Джуса — діал. джус «джура; хлопець» (ЕСУМ
II, 54).
Добошъ, Добышъ — 1. Суф. утворення вії САІ типу Добеславъ (Демч. 72). 2. Діал. добош (< доабиш) «той, хто б’є в бубон; барабанщик, литаврист» (ЕСУМ II, 98-99). За даними дослідників Нової Січі, військовий довбиш (барабанщик, литаврист) був важливою особою в війську. Крім основних обов’язків (див. докл. Ск. І, 71), його посилали в ролі поліцмейстра для привозу в Січ важливих злочинців, для контролю за вчасною сплатою податків, для перевірки зборів і висилання з зимівників козаків, які затрималися. Він також був особисто присутній при виконанні судових вироків (Ск. І, 72).
Добринский — від топоніма, пор. Добринь, назва селища у Волинській землі (1478 ССМ І, 305), Добринь (1650 ДМВН 209), останнє — суч. с. Добринь Володарсько-волинського р-ну Житомирської обл.
Догтяръ див. Дюгтяръ.
Домантовецъ, Домонътовецъ — від катойконі-ма, пор. топонім-суч. с. Домонтово Золотоніського р-ну Черкаської обл. (Атл. 24).
Домашєнко (патр. або матр.) — може трактуватися як дериват і від жіночого імені Домаха < церк. Домна (ЕСУМ II, 12), і від діалектного апелятива домаха «шабля з дамаської сталі» (ЕСУМ II, 11).
Домчєнко (патр. або матр.) — 1. Від жіночого імені Домка < церк. Домна (ЕСУМ II, 109). 2. Від чол. імені Домко, яке в свою чергу було суфіксальним утворенням від САІ типу Дома-жиръ, Домостои. Домарадъ (Демч. 58, 73) або від чол. церк. імені Дометій (Міс. 379).
Домъничъ (патр. або матр.) — від чол. церк. імені Доми (Міс. 379; СС 10) або від жін. церк. імені Домна (ВІЛ 118; ЕСУМ II, 109).
Домыка — суфіксальне утворення від САІ типу Домажиръ, Домарадъ (Демч. 58, 73) або від чол. церк. імені Дометій (Міс. 379).
Дороганъ — суфіксальне утворення від САІ типу Дорогомилъ, Дороголюбъ (Демч. 58, 73).
ДорофЬенъко (патр.) — від чол. імені До-рофЬй < церк. Дорооей (Міс. 379), староукраїнське Дороф6и<цсл. ДоровЬи (ССМ 1, 320;
ЕСУМ II, 112-113).
Драба — діал. драба «драбина» (ЕСУМ II, 119).
Дракга, Дракганъ — суфіксальні утворення від САІ типу Драгомиръ, Драгомилъ, Драго-радъ (Демч. 62, 73).
ДрапЬка — драпіка «лихвар» (ЕСУМ II, 122), драпйка «хабарник» (Біл.-Нос. 123).
Драчъ — 1. Діал. драч «задерика» (ЕСУМ II, 40-41), драча а) «той, хто затіває бійку»;
б) «гицель, живодер»; в) «хабарник» (Біл.-Нос. 123). 2. Діал. драч «(робітник., який розпили» колоди на дошки) трач» (Дз. 214).
Дригловецъ — від катойконіма, пор. с. Дриг-лів Чуднівського р-ну. Житомирської обл. (Атл. 53; АТУ 98).
Дрикга, Дрыкга — діал. дрйга «той, хто дриґає ногами» (ЕСУМ II, 126).
Дрища, Дрыщъ-діал. дрйша ідристун», дрйщик «дристун; слаба, нікчемна людина» (ЕСУМ II, 128).
Дробецъ, Дробикъ, Дробиха, Дробыхъ — 1. М. О. Демчук обережно припускає, що ці антро-поніми походять від Дробь < САІ Дроіго] б[удъ] (Демч. 87). 2. дробь «шматок», дробокъ «шматочок» (Біл.-Нос. 124). В такому разі ці
538
пр. и. утворені вже на антропонімному рівні, від антропоніма Дробъ.
Дроботъ — пор. діал. дроботило, дроботун «той, хто швидко говорить» (ЕСУМ II, 129), дробйтько «людина, яка говорить швидко і невиразно», дроботити «говорити швидко і невиразно» (Біл.-Нос. 124).
Дробязъка — дроб’язка «прикажчик, що ділив землю» (ЕСУМ II, 129).
Дубасъ — 1. дубасъ «вид судна»: отъ дубаса дей береть по копе грошей, а отъ комяги по полкопе (1511 АЛРГ 148). 2. Діал. дубас «великий ніж» (ЕСУМ II, 138).
Дубовикъ- 1. Діал. дубовик «власник човна-дуба».  2.  дубовик «(аид риби) лящ» (ЕСУМ II, 136, 139). Див. антропонім ранішої фіксації: юско дубовик (Житомир, 1609 ЦДІАК, ф. 11, оп. 1, спр. 5, арк. 11).
Дуботовъкъ — дуботовк «кушнірский наймит, завданням якого було товкти дубову кору для дублення шкіри». Наявні в Реєстрі пр. н. *Дубо-грай, *Дубогризъ, *Короцюпъ, *Корощупъ, ма-б уть, вживалися у цьому ж значенні (Худ. 174- 175). Див. ще ранішу фіксацію антропоніма або апелятива: «Хома дуботовкъ» (Острог, 1576 ПРОД 149).
Дуда, Дудъка, Дудочъка — від апелятива дуда «назва музичного інструменту» (ІУМ-ЛФ 459).
Дудыстый — етимологічне тлумачення цієї» пр. п. становить певні труднощі, оскільки відповідний апелятив не засвідчений. І. М. Железняк після аналізу припускає, що в прізвищах Кобзистий і Дудистий збереглися апелятивні слова, які існували в мові принаймні як варіанти і потім були витіснені з ужитку словами кобзар і дудар (Жел. 52).
Дудичъ — 1. Від антропоніма Дуда. 2. ду-дич «вид жука» (ЕСУМ II, 141).
Дудникъ — дудник «той, хто виготовляє сопілки або грає на них» (ЕСУМ II, 140; Тимч.
837).
Дука — 1. дука «багата людина» (1691 Тимч.
838); 2. дука «господар, багач, князь» (ЕСУМ II, 143).
Дунаевский — від топоніма, пор.: «отъ дороги…, которая идєть зъ Почаєва до Дунаева» (Почаїв, 1597 ПВКРДА ІУ-І,45),суч. с. Ду-наїв Кременецького р-яу Тернопільської обл. (АТУ 263).
Дунай — діал. дунай «розлив, повінь; великий потік» (ЕСУМ II, 145). Пор.: «Павелъ Миколаевичъ … мел … товар свои … бобров
дунайских н» (Берестя, 1583 Мит. кн. 32).
Душка — 1. Суф. утворення від САІ типу Духославъ (Демч. 32, 74). 2. душка «приємна людина», діал. «кохана людина» (ЕСУМ II, 150).
Дыбъка — 1. Від дибати «ходити повільно і незграбно», «дріботіти, чимчикувати» і под. (ЕСУМ II, 62). 2. Пор. ще дыбка «ніжка стільця», «вертикально поставлена підставка під що-не-будь», «довга нога у тварин, особливо в цибатих птахів» (Біл.-Нос. 127). Можливо, прізвисько високої людини з довгими ногами або характерною ходою.
Дында -<• діал, дйііда «швендя» (ЕСУМ II, 73).
Дюгтяръ, Догтяпъ, Дюгтярєнко, Дюхтярєнко, ДЬхтяренко, Ді гта;єнко, Дегтяренко, Дегтяр-чик — 1. дегтяръ, дюгтяръ «ремісник, який виготовляв дьоготь». Пор. апелятиви й антро-поніми з картотеки: смолу и деготь (Київ, 1621 Коп. Пал. 657); «заграбил дюгтю бочокъ двадцать чотыри» (Київ, 1633 ЛНБ ф. 5, спр. II, 4060, арк. 27 з’в.); «слуга Федоръ Дюготь» (Луцьк, 1583 АрхЮЗР8/ІІІ, 384); Федеръ Дегтяръ (Ве-ледники, 1595 АрхЮЗР 6/1, 246); «Кондрат Ли-сьш, дюгътяр, мещанин» (1654 ЛРК 23). 2. Диг-тяръ «той, хто торгує дьогтем» (Біл.-Нос. 116).
Дюкъ — 1. Пор. діал. дюк «хрущ», «нічний метелик» та інші знач. (ЕСУМ II, 151). 2. Пор. діал. дюк-дюк «вигук, яким підкликають індиків» (ЕСУМ III, 152).
Дядиная — дядиная «дружина дядька», «дядина» (1482 ССМ І, 341; 1579 Тимч. 865). Див. ще: «ее милост кнегини Соколская дядиная моя з сыномъ своим … // … променили … князю Остафыо с тое части две дворища» (Луцьк, 1559
АрхЮЗР 8/УІ, 61-62); «соповєдал пан василєй
/^-/ (олєхнович … именем дАдинои своей пнєи ива-новои мелешковоє» (Володимир, 1567 ЦДІАК ф. 28, оп. 1, спр. 2, арк. 1); дядина «тітка, дружина дядька» (Біл.-Нос. 127).
Евдокименко,  (патр.) Евдокимовичъ — від чол. церк. імені бвдоким (Міс. 379).
Евко, патр. Евчевко — від чол. імені Євкб < < бвмен церк.< Євмешй (ЕСУМ II, 177).
Евсїенко, Евс’Ьєвичь-від чол. імені бв-сій < церк. Євсевій (Міс. 380).
Евхименъко, Евъхименя, Евхимовичъ — від церк. Єевимій (Міс. 381).
Евътухъ, патр. Евтуховичъ, Евътушенко — від чол. імені Євтух — церк. Євтихій (ЕСУМ II. 178; ВІЛ 52; Міс. 381). Див. ще Явтушенко.
Емацъ, Емець, Емъчикъ, патр. Емъченъко, Емченъковъ — пор. емецъ «той, кому доручають від чийогось імені вести справу в суді»: рга(е)5, емецъ, споручникъ (1642 ЛС 32); ЕМЕЦЪ. \а& РіаеіШиззог. (1650 ЛК 446). Див. ще: илко емец (Житомир, 1609 ЦДІАК ф. 11. оп. 1, спр. 5, арк. 11).
Ено — пор. діал. єно, інд «тільки, лише» (ЕСУМ II, 180, 360); ею «отже» (Біл.-Нос. 132):
«сынове и цорки мои не мают оное рушати зо всего именя… єно пани Ганна, малжонка моя» (Ковель, 1559 АрхЮЗР 8/ІІІ, 37). Могло вживатися як прізвисько людини, яка часто повторювала в мовленні це слово.
Еремко — від чол. імені Єрема < церк. Іере-мія (Міс. 387).
ЕСИПЕНКО, Есиповичъ, Есифенко патр. — від чол. імені Єсип, Єсиф < церк. Іосиф (Міс. 388).                    •
Жабокрицкий, Жабокрытскый — від топоніма, пор. Жабокрики (1649 Р 177, Брацлавський полк); Жабокрики (1650 Б карта 2), суч. с.. Жа-
539
бокрич Крижопільського р-ну Вінницької обл. Пор. також недалеко розташоване від попереднього с. Жабокричка Чечельницького р-ну Вінницької обл. (АТУ 395; Атл. 19, 53).
Жабъский-від топоніма, пор.: йдучи првз Жабъки, село; Дємко козакъ и шбывател жабъ-ски(и) (1656 ЛРК 66), суч. с. Луценки Лохвиць-кого р-ну Полтавської обл. (ЛРК 214).
Жаданъ, патр. Жаданенъко — від Жаданъ, САІ відапелятивного походження: таке ім’я наші предки давали дитині, поява якої на світ була дуже бажана, пор. жадати «бажати, хотіти», «виражати які-небудь побажання, зичити кому-небудь щось», «відчувати до кого-небудь нестримне почуття любові», жаданий «якого бажають, давно ждуть, про який мріють; довгожданий, жданий», «любий, дорогий», пожаданий «якого бажають, давно ждуть» (СУМ II, 501;
VI, 767).
Жданъ, патр. Жданенъко — від Жданъ, САІ відапелятивного походження: таке ім’я наші предки давали дитині, народження якої і бажали, і давно очікували, пор. ждати «надіятися на що-небудь, сподіватися чогось; чекати», жданий «якого бажають, довго ждуть, про який мріють, до якого прагнуть; бажаний, жаданий» (СУМ II, 515-516).
ЖелЬзнякъ, Железнякъ, Желязнякъ — пор. железо, желЬзо «залізо». Спектр можливих ети-мологій апелятива дуже широкий, напр.: 1. Людина крутого, суворого характеру. 2. Діал. желізняк «назва рослини»; «назва мінерала». 3. Діал. залізняк: а) «смуглява людина»; б) «ливарник»; в) «торговець виробами з заліза» (див. докл. ЕСУМ II, 228-229). 4. Діал. залізняк а) торговець залізом; б) залізний котел; в) залізна руда; г) цеглина, обпалена сильно, до роз-плавлення; д) порода раків; е) назва вола темно-червоної масті (Гр. II, 59).
Животовецъ, Животовъский — від топоніма, пор.: Сотьня Животовская (1649 Р. 190 зв., Кальницький полк), пор. сучасні села Животів-ка і Новоживотів Оратівського р-ну Вінницької обЛ. (АТУ 395; Атл. 19, 60).
Жигало, Жєгало — діал. жигало «залізний прут для випалювання отворів у дереві» (Гр. І, 483).
Жикгмонгь, патр. Жикгмонтенко, Жикги-монтєнко — від імені Жигмонтъ, Жыкгмонтъ. Жыкгимонтъ — стп. гу§тип{ (1388 ССМ І, 359).
Жидовецт»-від катойконіма, пор. топонім:
в селе Жидовцах (1605 ДМВН 81), село і маєток князя Романа Ружинського в Бердичівському ключі Житомирського повіту поблизу містечка Романівки, суч. с. Жовтневе Попільнянського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 271). Як вказує М. Л. Худаш, антропонім Жидъ — відантро-понімне відкомпозитне утворення, що виникло шляхом усічення імен-композитів з препозитивним компонентом Жид (е, й, о) типу Жиде-боръ. Жидеславъ, Жидомиръ, Жидославъ. у яких компонент Жид (е, и, о) — вторинного походження, утворений від первісного Съд-Ь- шляхом переходу типу СъдЬславъ > ЗдЬславъ > Ждислтъ ~> Жидиславъ. Могло творитися САІ
Жидъ і його суфіксальні деривати типу Жидило, Жидина, Жиданъ, Жидята також від імен-композитів з препозитивним або й постпозитивним компонентом Жит (е, и, о)-, -житъ шляхом озвучення кінцевого -т у -д типу Жит[иславь} > Жид[иславъ} > Жидъ чи й  Жит[иславь] > Житъ > Жидъ, або, відповідно, [Добро]жшпъ > Житъ > Жидъ (див. докл. ХД 161-162). М. Л. Худаш також вказує на те, чому топоніми, утворені від цього антропоніма, не слід вважати відетнонімного походження: «оскільки євреї в ті часи феодалізму були позбавлені права на земельну феодальну власність, малоймовірно, щоб назва села Жидовъ пішла від відетнонімного утворення ясидъ. Зрештою, навряд чи дозволили б такій назві НП існувати його власники-феодали в час «моди» і звичаю величати себе за назвою свого феодального володіння або навряд чи це толерувала б православна, а в час польсько-шляхетського панування на українських землях, і католицька церква» (ХД 161). Звичайно, у пізніші часи народна етимологія могла помилково асоційовувати аналогічні топоніми й антро-поніми також і з відетнонімними утвореннями.
Жидовкинъ, Жидовчинъ, Жидченко — утворення від САІ типу Жидиславъ, Жидеборъ (Демч. 59, 74).
Жижый, Жижка — діал. жижка «кропива», жижко «жвава людина» (ЕСУМ II, 191); жижка «ікра в нозі» (Біл.-Нос. 138).
Жила — жила «прізвисько людини крутого, суворого характеру».
Жирт», патр. Жирковичъ (<.Жирко) — 1. Від САІ типу Жирославх, Домажиръ (Демч. 68). 2. жир а) жолудь; б) багатство; в) сало, товш (XV-XVIII ст. Тимч. 931).
Жирявецъ — від катойконіма, пор. НП Жи-рАва у Львівській землі (1430 ССМ І, 360).
Житенъко (патр.) — від САІ з компонентом Жит- типу Житомиръ, Житомиръ, Житогои (Демч. 59).
Житомирець — від топоніма Житомир (1650 Б карта 1), Житомиръ (1433 ССМ 1, 361). суч. м. Житомир, обл. центр в Україні.
Житъникъ — пам’ятки зберегли апелятив житникъ тільки зі значенням «приміщення для зберігання зерна»: «Житъникъ на столпехъ … накрить

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Реестр Запорожского казачества 1649 года. (Р-Ч)

Рабий, Рабуха, Рабушка, Рабъко — у XVI- XVII ст. апелятив рабий мав такі значения сучасного слова рябий: ї. Покритий плямами іншого кольору, відтінку, що виділяються на основному фоні. 2. Який має неоднорідне, плямисте забарвлення (про тварин). Пор., на томъ ложку зъголове рабое (Луцьк, 1571 АрхЮЗР 8/УІ, 350). Стосовно людей можна твердити, що вищезгадані пр. н. первісно були прізвиськами у знач. «віспувата або ластовинчата людина» (див. суч. знач. слів рябий, рябуха, рябушка СУМ VII, 920). Мабуть, те саме значення мав і апеля-тив рабъко, хоча з кінця XVIII ст. до нас у писемних пам’ятках дійшли такі два значення:
1. Каша з пшона й розтертого в дрібні кульки борошна. 2. Непородистий дворовий собака або кіт (звичайно рябої масті) (СУМ VIII, 921).
Радько, Радюка, патр. Радулєнко (< Радуль), Радуненъко (= Радунъ), Радущенко, Радченъко, Радковичъ, Радюченъко — в основі цих прізви-щевих назв САІ типу Радиславъ, Радивой, Радо-синъ (Демч. 63, 79-80).
Разъ-раз 1. У сполуч. з числівником означає факт повторювання чого. 2. Спосіб карбування металевих грошей (ССМ II, 288). 3. Слід на тілі від удару києм, палицею, мечем і т. ін.:
разов бытых …, крвавых … всюди веле позада-вали (Луцьк, 1634 АрхЮЗР 1/УІ, 687) и самого … по всемь теле збили … сод которыхъ разовъ ледве жывык (Житомир, 1643 ЦДІАК ф. 11, оп. І, спр. 10, арк. 124 зв.). 4. Рідкісне церк. чол. ім’я Раз (СС 61).
Раковецъ, Раковский — від топоніма, пор.:
наславши … урядника … на селище Раково;
на поли Раковском (1609 ДМВН 138-139), суч. с. Раковичі Радомишльського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 276).
Расченко — за обережними припущеннями
М. О. Демчук, патр. від Рас[ь\ < Ра[до\с[инъ\ чи Ра[до]с[лавь] (Демч. 88).
Ратина, Ратинка, Ратченко — в основі цих пр. н. САІ типу Ратиславъ, Ратимилъ, Рот-боръ (Демч. 63, 80).
Рахновский — від топоніма, пор.: Рахновка (1649 Р 181, Брацлавский полк); подле дороги, которая идет з Рахновъ до Городка (Ісаїки, 1643 ДМВН 235), суч. с. Рахни Гайсинського р-ну Вінницької обл. (ДМВН 276).
Рачинский — від топоніма, пор.: село Рачин (Камінь, 1571 А5 VII, 382); на Гончаренка зь Рачина (Житомир, 1618 АрхЮЗР 3/1, 214).
Рашавець, Рашавский, Рашєвский — від топоніма, пор. НП Рашавка (1671 ЛРК 154), суч. с. Рашівка Гадяцького р-ну Полтавської обл. (ЛРК 215).
Рашченко — патр. від Рашъ < Рас(ь). Див. Расченко.
Рева — 1. САІ відапелятивного походження (Демч. 118), пор. діал. рева «плаксій» (Дз. 168). 2. Нар. варіант від чол. церк. імені Ревокат (Міс. 403).
Решотникъ — решотникъ «ремісник, що займався виготовленням решіт» (ІУМ — ЛФ 449).
Рибалка, Рыбалка, Рибитва, Рыбакъ — всі відповідні апелятиви до зазначених вище пр. н. означали «рибак, риболов» (ІУМ-ЛФ 365). Пор.:
а соні оукладали сьт у море абовЪмъ были ри-битвы (к. XVI ст. УЄ 31, 101), рыбалъка … вєс-ломъ билъ его (1656 ЛРК 75).
Римарчикъ — римарчикъ «учень римаря, підмайстер» (Острог, 1576 ПРОД 148). З цієї писемної пам’ятки дізнаємось, що римарчик платив набагато менший податок, ніж римар. Наприклад, ремісники, які не мали нічого, крім хати, заплатили за хату по грошу і з ремесла по чотири гроші. Підмайстри (золотарчик, кравчик, кушнірчик, римарчик, слюсарчик, тесрп’чик, шаповалчик, шевчик) заплатили по півгроша (ПРОД 147-149).
Римаръ, Рымаръ — римаръ «ремісник, що займався виготовленням упряжі, лимар, шорник» (ІУМ — ЛФ 455).
Рицеръ, Рыцеръ — рыцаръ «кінний воїн шляхетського стану» (ССМ II, 311).
Рогатинецъ — від катойконіма, пор. топонім Рогатин (ІМС- Ів.-Фр. 16).
Рогуля — рогуля «палиця з розвилкою, розгалуженням у вигляді рога на кінці» (СУМ VIII, 592).
Рогъ — 1. Від САІ типу Роговолодъ, Рогдай та ін. (Демч. 60). 2. Від апелятива рогъ «ріг»:
а) Ріг тварини, б) Край чого-небудь, в) Вид посуду. Напр.: звъра … маєть два роги а каждый рогъ на два сажн-Ь (полов. XVII ст. Луц. 533);
попъ тялъ его в рогъ лба над окомъ з левое стороны (1650 АрхЮЗР З/УІ, 531). Див. ще Ругъ.
Рокгннский — від топоніма, пор.: РогишгЬ (1744 ДНРМ 303). Суч. с. Рогинці Роменського р-ну Сумської обл. (Атл. 63).
Рожко, Рожокъ, Рожченко « Рожка), Рож-ЩЕНКО (< Рожко) — 1. Суфіксальні утворення від САІ типу Рог(о)володь. Рогдай (Демч. 60, 80). 2. Від апелятива, а потім антропоніма Рогъ.
557
Рожовецъ, Рожєвский-від топоніма, пор.;
Рожовъ (1649 Р 145 зв.. Білоцерківський полк);
до имєня … Рожева (ККПС 163), суч. с. Рожів Макарівського р-ну Київської обл. (ЇМС-Київ, 434, 244; ККПС 320; Атл. 63).
Рой, Руй-рой «рій»: рой пчолъ был в па-щоцЪ лвиной (полов. XVII ст. Хрон. 185). Руй < Рой, пор. ще Луи < Лой, Ругъ < Рогъ, Снупъ< Снопъ та ін.
Рокита, Рокитный — рокита «дикоростучий кущ» (1699 ІУМ-ЛФ, 333), ракита «верба гостролиста» (Біл.-Нос. 309).
Рокитянецъ — від катойконіма, пор. суч. НП Рокита, Рокити (ЇМС-Полт. 144, 896).
Рокошъ — рокош «заколот» (Піск. 228), від п. гоіговг «заколот» (ПУС II, 505); на першому року … станути маємо … не закладаючи…ся войною … рокошем (Вінниця, 1620 ЛНБ ф. 5, спр. III, 4057, 31).
Роменецъ, Роменский — від топоніма, пор.:
Грицъко з Ромна, … Цис Грицъко роменский (1670 Л РК 150), кунь в подводу до Ромна по-шолъ (1654 ЛРК 23), суч. м. Ромни Полтавської обл.
Росоха — діал. росоха, розсоха. 1. Вила для гною. 2. Безодня, глибока яруга. 3. Вила для сіна (Он. II, 191).
Росохацкий — від топоніма, пор.: понєдалє-ку (от Росох (Житомир, 1605 ДМВН 89), суч. с. Розсохівське Народицького р-ну Житомирської обл. (ДМВН 276).
Рочъковый — рочковий «який стосується судової сесії, що називалась рочки»: На рочъкахь судовыхъ кгродскихъ (Київ, 1632 ЛНБ ф. 5, спр. П 4060, арк. 2).
Ругъ — ругъ < рогъ «ріг тварини» ругъ ло-сий (Київ, 1633 ЛНБ ф. 5, спр. II 4060, арк. 24 зв.).
Рудницкий — від топоніма, пор.: <от имепя Рудник (1584 ККПС 57), можливо, суч. с. Сін-гури Житомирського р-ну Житомирської обл. (ККПС 320).
Ружинский-від топоніма, пор.: до места Ружина (Житомир, 1609 ДМВН 162), суч. м. Ружин, рц Житомирської сбл. (ДМВН 276).
Ружъ — ружа, ружъ «троянда, рожа»; діал. рожа, ружа «те»: старый в ружу кобєрєц (Львів, 1643 Інв. Усп. 79); гоза руж (1 пол. XVII ст. Сем. 151).
Русакъ, Русинъ, Русынъ — суф. утворення від САІ типу Русмиръ, Русборъ (Демч. 60, 80- 81).
Ручинский — від катойконіма, пор.: НП Ручки (ЇМС-Полт. 194, 559; МЗ 110).
РЬзникъ, Резникъ — рЬэникъ, реэникъ «мясник, що ріже свиней; різник» (ІУМ-ЛФ 427):
Мыто от. резниковъ (1552 ОКиївЗ 34); ръзни-ки … насъ в цехах своих … мЪти не хотятъ (Львів, 1609 ЛСБ 421. 3).
Саврасъ-пор. рос. саврасый «-(про коней) світлогнідої масті» (Даль IV, 127).
Сагайдачъный — сагайдачный «трофейний» (Біл.-Нос. 320). Пор. ще сагайдак 1. Трофей. 2. Зброя, відібрана у ворога. 3. Лук з тетивою;
колчан із Стрілами (Біл.-Ное. 320). 4. Шкіряна сумка або дерев’яний футляр для стріл (СУМ IX, 8): «сага(и)дакъ из луком» (Житомир, 1605 ДМВН 39).
Садковъский — від топоніма, пор. НП Сад-ковъка (1649 Р. 180).
Сакунъ, патр. Сакуненко — від чол. імені Сакъ + суф. -унъ. Сакъ < Ісак < церк. Ісаак (пор. ще народні варіанти Сакій, Сак, Сачок) або чол. імені Сакердон (ВІЛ 58, 236).
Салитраникъ,   Салитреникъ — селЬтреникъ «ремісник, що займався виготовленням селітри для виробництва пороху; селітровар».
Самаръ — непереоформлений відтопонімний антропонім: «козаки з прізвиськом Самар(а) певними обставинами свого життя були пов’язані з багатолюдною у XVII-XVIII ст. Самарською паланкою, через володіння якої протікала ліва притока Дніпра — Самара (вона ж Самар, Са-марка). Адміністративним центром її була Новоселиця, або Самаръ. Навколишні ліси називалися Самарською товщею» (МЗ 91-92).
Самборский — від топоніма,  пор. Самборъ (ХД 84-85), суч. м. Самбір, рц Львівської обл.
Самко, Самкуненко (<*Самкунь)-від’ чол. імен Самійло (< церк. Самуїл), Самей. Самон (ВІЛ 84, 236).
Самокиша-діал. самокйша «простокваша» (Гр. IV, 99).
Саранча — на думку І. М. Железняк, оскільки прізвиська, мотивовані зовнішнім виглядом людини, її вдачею, рисами поведінки, були поширені в Україні, можна припустити, що Саранча — прізвисько людини, аналогічне прізвиську Сарана, яке зафіксував В. Ястребов в Херсонській губернії, і пояснюється: «той, хто ходить, підстрибуючи як сарана» (див. докл. Жел. 48).
Сасикъ, Сасченко (< Соско) — ьід чол. імені Сасоній (ВІЛ 236).
Саценко, Сацко — від чол. імені Сацъ, яке в свою чергу утворене від власних особових імен з початковим Са- типу Самуїл, Сасоній + суф. -цъ. або від Ісаак з тим же суфіксом. Це така сама модель, що і Гри-[гор;’й] + суф. -цъ/-ць > Грицъ/Гриць.
Сверделъ — свердел, діал. свердель ссвердло» (СУМ IX, 69): пограбили … сокера, рыделъ, сверделъ (Вінниця, 1603 АрхЮЗР 7/11, 387).
Свищъ — свищъ 1. Діал. виїдений черв’яками порожній горіх. 2. Діал. «дуже рідка страва».
3. Вид дикої качки (див. ще СУМ IX, 76).
4. Прищ (Біл.-Нос. 323). Див. також: Савка Свищъ (Деречин, 1582 АрхЮЗР 6/1, 114).
Своренъ — сворен «шворінь», діал. сворінь:
фєрєнцови ковалеви за сворєн до чопа зъ его жєл’вза уроблений далєм їг. З : 15 (Львів, 1636 ЛСБ 1054, 18 зв.).
Святецъ, Святка — 1. Суф. утворення від САІ типу Святогоръ, Святополкъ. Святославъ (Демч. 81). 2. Святець могло бута й відапелятив-ним іронічним прізвиськом, пор.: «повільних звали черепахою, бешкетників святими» (Ск. І, 321).
Святогоръ — САІ (Демч. 81).
Севвриненко, патр. Севериновичъ, Севе-рынъ — від чол. імені Северин. (ВІЛ 85).
558
Сеаостяненко (патр.) — від чол. імені Сиас-тіш > Севастян > Севостян (ВІЛ 85).
Севрукъ, Севрученко — від севрюкъ «охоронець кордонів (слово запорозьке)»^ (Біл.-Нос. 324); севрюкъ «наглядач, сторож» (Закр. 515).
Селецкий — від топоніма, пор.: в селе Селцу (Житомир, 1650 ДМВН 204), село і маєток Івана Лемеша, очевидно, суч. с. Рудня або с. Се-лець Черняхівського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 276).
Сєлршєнко див. Селковичь. Селивонъ, Селивоненя, Селивоновичъ, Сєли-вонченко, Саливонєнко — від чол. імені Сали-вон. (ВІЛ 84) < Селшон < Силивон. Від чол. імені Силван. Сильван, Силуян (ВІЛ 236) < церк. Сильван, Силуан, Сільван. Сілуан.
Селковичь, Селкусченко, Селкушка, Селку-ЩЕВКО, Селченко, Селщенко, Селєшенко (<*Се-лешь) — 1. Патроніми від Сель < САІ типу Се-лимиръ (Демч. 60) або від чол. церк. імен Се-левк. Селиній (Міс. 405). 2. Якщо Селєшенко утворилось від Селехъ, то Селехъ могло бути і відапелятивом, пор. селех «(самець качки, качур) селезень» (Закр. 515).
Сємаль, Семерня, Сіомакь — САІ або ім’я-прізвисько відапелятивного походження, вказує на черговість народження дитини в сім’ї (Демч. 115).
Семирязный — пор. семиряга «домоткане грубе сукно або верхній одяг з нього» (СУМ ІХ, 122).
Сеневєцкий — від топоніма, пор. Сеневка (1507 АрхЮЗР 8/У1, 28).
Серъга — нар. варіант церк. чол. імені Сергій (ВІЛ 86).
Сидоренъко, Сидоренко, Сидоренченко, Сидо-ровичъ — від чол. імені Сидір (ВІЛ 86) < Си-доръ < церк. їсидор (Міс. 386).
Сила-церк. чол. ім’я Сила (ВІЛ 86, Міс. 405).
Сира — від чол. імені Сира (Міс. 406). Сисоенко (патр.) — від чол. імені Сисой (ВІЛ 87). Див. ще Сыса.
Ситъникъ — ситникъ «ремісник, що займався виготовленням сит» (ІУМ-ЛФ 449).
Скабка — скабка «скалка» (Біл.-Нос. 328), Скаленский-від топоніма, пор.: до села Скалина (Кременець, 1594 АрхЮЗР 6/1, 243).
Сквирский — від топоніма, пор.: Сквира містечко (1649 Р 142), суч. м. Сквира, рц Київської обл. (Атл. 21).
Скирмутъ — А. П. Непокупний припускає, що ця форма е відображенням литовського двокомпонентного антропоніма (див. докл. МЗ, 62).
Скляренко — від скляренко «син скляра» (Біл.-Нос. 330). Могло бути утворене як на апе-лятивному, так і на антропонімному (Скляренко — син Скляра) рівнях.
Скобликъ-скоблик «вид риби» (див. докл. Гр. IV, 138).
Скопецъ, патр. Скопченко — скопець. І. Валах. Валашаний баран. 2. Євнух. (Біл.-Нос. 330). Див. ще Валахъ.
Скоракъ, Скорец, Скорикъ, Скорина, Скоринъ-ка — 1. Суф. утворення від САІ типу Скоромиръ. Споровой. Скорославъ (Демч. 60, 81). 2. Скорина
і Скоринъка могли бути і відапелятивами, пор. скорина, скоринка «твердий зовнішній шар хліба, пирога і т. ін.» та інші знач. (СУМ IX, 299);
скорина, скоринка «тс» (Біл.-Нос. 330).
Скороздра-діал. скороздра «скороспілка» (СУМ IX, 300), скороздрый «скороспілий, який швидко дозріває» (Біл.-Нос. 331).
Скороходъ — апелятив скороходъ (також у формі скороходець) вказував на людину, здатну швидко ходити і одночасно стояв в синонімічному ряду «посланець», «гонець», а в Реєстрі, можливо, виступає і як військовий термін у значенні «вістовий», «зв’язковий». Пор.: таковое
послание црь вдаде скороходцемъ (1699 Карт. Тимч.).
Скрипъникъ — скрипникъ «скрипаль» (ІУМ-ЛФ 459).
Слисаръ див. Слюсаръ.
Словикъ — п. кіошіїг «соловей» (ПУС, т. 2, ч. 2, с. 51).
Службыстый — 1. Можливо, від кЫгЬШу «старанний у виконанні службових обов’язків». 2. Можливо, пов’язане зі словом служба, яке мало в той час і значення «ділянка землі». Звідси слуякбистий «той, що володіє ділянкою землі певної площі» (Жел. 47).
Слюсаръ, СлЬсаръ, Слисаръ — слюсаръ «ремісник, що займався виготовленням різних речей з металу» (ІУМ-ЛФ 439).
Смолявъка — пор. смолавка «вид рослини» (Гр. IV, 159).
Снопъ, Снупъ — снопъ «сніп»; а також «оберемок, в’язка»: два снопы железа и шына {г.:
6.6 (Львів, 1634 ЛСБ 1053, 15 зв.).
Собехъ, Собуха,  патр. Собченъко — суф. утворення від САІ типу Собимыслъ, Собеборъ, Собеславъ (Демч. 82).
Совоско — нар. варіант від Савоско < церк. Савва або Севостіан (Міс. 404-405).
Сокирникъ — сокирник «тесля» (Гр. IV, 165;
Дз. 210).
Соколовский — від топоніма, пор. НП Соко-ловка (1649 Р 179 зв.), Брацлавський полк, НП розташовувався недалеко від Тиврова.
Солодовъникъ — солодовникъ «робітник, який займався виготовленням солоду для виробництва пива із штучно пророщеного хлібного зерна (ІУМ-ЛФ, 428): И солодовника людъ многій потребуетъ, котрый солодъ на пиво изъ збожа готуеть (XVIII ст. Карт. Тимч.).
Соломаха — саломаха «рідка страва, яку готували із звареного на воді борошна, переважно гречаного», одна із популярних козацьких страв (ІУМ-ЛФ, 384; СУМ IX, 18).
Солоха, Солошенко, Солошичъ, Солошынъ, Солошенко — 1. Від чол. церк. імені Солохон (Міс. 406). 2. Від жіночого імені Солоха < Соломія (ВІЛ 158; Біл.-Нос. 335).
Соляникъ — у XVIII ст. у Полтаві прізвисько Солянник мав козак, який, згідно з даними про його господарську діяльність, привозив сіль і торгував нею (Шамрай 93).
СопЬлъ — сопіль 1. Сопля. 2. Льодова бурулька (Гр. IV, 168).
-659Сосенко (патр.) — від чол. імен Сбссій і Сосс (ВІЛ 236; Міс. 406).
Спичинский — від топоніма, пор.: на селе Спичинцах (Житомир, 1609 ДМВН 162), село і маєток Станіслава Пупковського, суч. с. Спи-чинці Погребищенського р-ну Вінницької обл. (ДМВН 276).
Стадникъ-стадникъ 1. Пастух (Біл.-Нос. 338). 2. Наглядач за громадськими, тобто тими, що належали Запорозькому Війську, стадами (Ск. І, 100).
Стаєцкий — від топоніма, пор.: граница есть … с … Ста(и)ками; кгрунтъ Стаецки(и) (1600 ККПС 150, 156).
Станець, Станецъ, Станке, патр. Станчень-ко — суф. утворення від САІ типу Станиславъ, Станимиръ, Добростанъ (Демч. 63, 82).
Станиславовычъ — від САІ типу Станиславъ (Демч. 63).
Старикъ — 1. Стариками називали старих, заслужених козаків. Їхній моральний вплив на військо був надзвичайний (Ск. І, 120). 2. ста-рикъ «(людина, що прожила багато років і досягла старості) старик»: чернцы … ставили … светки людей … верыгодных стариков сусєд (околичных (Київ, 1585 ЛОИИ 68, 1, 27, 2 зв.).
Старицкий — від топоніма, пор. НП Старики:
Старики (1603 КЗС 113); село Старики (Київ, 1635 ЛНБ ф. 5, спр. II 4060, арк. 103); Старыки (1650 ДМВН 192), останнє-суч. с. Старики Коростенського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 277). Пор. старик «старе русло річки» (СУМ IX, 656),- а також старики «давніше (порівняно з новим) поселення»: Старики і Новики (1583 2г. (іг. VI, 106-107).
Стасевичъ, Стасенко (патр.) — від Стась < Стахій або Євставій (Сімович). У словнику Грінченка: Стасюньо < Стах < Остап (Гр. IV, 560). У XVII ст. ім’я Стась активно вживалося в середовищі дрібної української шляхти і міщанства.
Сташъко — від церк. чол. імен Стахій, 6в-ставій або САІ типу Станиславъ.
Стеблевецъ, Стеблевский — від топоніма, пор.: Стеблевъ (1484 АрхЮЗР 8/УІ, ЗОЇ).
Степанець — 1. Від Степан < церк. Сте-фанъ (Степанець — син Степана). 2. Від катой-коніма, пор. топонім Степан (див. Степанский).
Степанский — від топоніма, пор.: даровал єсми сына … всим Стєпанєм,.. яко сА тот замок Степан и мт.сто… и волость СтепанскаА … в границах своих мают (Острог, 1522 А8 III, 237). суч. селище Степань Сарненського р-ну Рівненської обл.
Стефаненко (патр.) — від церк. чол. імені Стефан (Міс. 406).
Стовъбунецъ — пор. стовбун «вид горщика висотою біля 5 вершків» (Гр. IV, 207).
Стойко, Стоянъ, патр. Стойченко — суф. утворення від САІ типу Стоимиръ, Стойгневъ, Собестои (Демч. 63, 83).
Стратинский — від топоніма, пор. Стратинъ (1594 Картотека), суч. с. Стратин Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.
Струцъ — струи/а едурень» (Гр. IV, 220).
Стр&лецъ, Стредбцъ — 1. Той, хто вміє стріляти з вогнепальної зброї: Пушкаръ … стрелецъ з делъ добрый (1552 ОЧернЗ 4). 2. Слуга феод;-ла, озброєний ручною вогнепальною зброєю: на-сылаючи урядника … з бояры и стрелцами своими … в пушъчу Харытоновскую (Житомир, 1609 ДМВН 177). 3. Мисливець; діал. заст. стрілець «мисливець» (БЗН): стрелец лесныи (Житомир, 1605 ДМВН 51).
Стуга — 1. Діал. стуга «плетений з лози та обліплений глиною козуб, в якому зберігали зерно, муку»; «козуб, сплетений із лубу» (СУМ IX, 798). Пор.: стуговъ капустных шестъ, стуга лубеная великая, што збоже сыплютъ …, стуга зъ огурцами (Луцьк, 1572 АрхЮЗР 6/1, 93). 2. Присл., діал. стуга «тугіше» (СУМ IX, 798).
Стукало — стукало «дерев’яний прилад, яким стукав нічний вартовий» (СУМ IX, 801).
Ступень — 1. Від діал. стула «нерішуча людина», стулений «нерішучий», «неповороткий», «який не вміє виконувати певну роботу» (БЗН). 2. ступень «колач» (Біл.-Нос. 343), ступень «пиріг без начинки» (СУМ IX, 803).
Ступа, Ступакъ, Ступанъ, Ступъка, патр. Ступенко — суф. утворення від САІ типу СтупогнЬвь (Демч. 60, 83).
СтЬнский — від топоніма, пор. НП СгЬна (1649 Р 181 зв.).
Субтелный, Субтелненко — субтельний «витончений; делікатний; сумлінний». Існував також ряд інших слів з цього лексичного поля: суб-телне, субтелность, субтельность та ін.: За тымъ Розумъ субтелный бъглость в каждой речи, Якь ростропнє МОВА чи здрадысА стеречи (Київ,
1632 МІКСВ 295); Н-Ьхто нехай васъ не прєлстит /^^ в субтєльности слова, але якосте принАли Ха
‘^^   ‘~4^/
Іса Га, также в немъ ходЬте вкорєнєни … и оутвержєни в вї.рї (Київ, бл. 1619 О обр. 182).
Сугакъ — сугакъ «ссавець групи антилоп» (ІУМ-ЛФ 356; СУМ IX. 820), докладний опис су гака зробив Боплан (Оп. Укр. 90).
Судима, Сулимъ — дериват від САІ Сули-м[иръ] (Демч. 86-87).
СулЬй — суф. утворення від САІ типу Сули.-вой, Сулиславъ, Сулиборъ (Демч. 83).
Суту га — суту&а «скрута» (СУМ IX, 861).
Сухомлинъ — глузливе прізвисько мельника (Худаш 17).
СуховЬй-САІ або ім’я-прізвисько відапе-лятивного походження (Демч. 117).
Сухопара — діал. сухопара «дуже худий чоловік» (Дз. 157).
Сушка — 1. сушка «маленький сухий бублик». 2. сушка «сушені фрукти, ягоди; сушняк» (СУМ IX, 875).
Сушковский — від топоніма, пор.: дал две сєлє Секу н и Сушки (Володимир, 1569 ЖКК 196).
Сущикъ — сущик «сушка, маленький сухий бублик» (Біл.-Нос. 345; СУМ IX, 875).
Счоконизъ — за припущенням М. Л. Худаша, очевидно, прізвисько людини із звислою Чи висунутою вперед нижньою щелепою (Худ. 167).
Сыса, Сысынъ — від чол. імені Сиса < церк. Сисой (ВІЛ 87). Див. ще Сисоенко.
СЬделникъ, Седелникъ — сЬделникъ «ремісник, який виготовляє сідла» (СУМ IX, 219^.
560нехай будет Хлоп, кожемАка, сЬде-танк и швець (1598 Виш. 286 зв.), седелникъ зъ наймитами пана Матфея Сенюту до смерти забили (Кременець, 1563 АрхЮЗР 6/1, 46).
Съкачъ — сікач 1. Ручне знаряддя, яким січуть, рубають що-небудь. 2. Дорослий самець кабана (СУМ IX, 217).
Талалай-діал. талалай «балакун, балакучий чоловік» (Дз. 163).
Талнянский — від топоніма, пор. село Таль-не (МЗ 110; ІМС — Черк. 380, 520).
Тарабанъ-діал. тарабан «барабан» (Біл.-Нос. 349; Гр. IV, 247).
Таранъ — таран «довбня, якою козаки збивали конопляне масло» (Ск. І, 321).
^•^
Тарновецкий — від топоніма, пор.: его мсти Владислава Дом-Ьника … граби на Тарънове (Житомир, 1650 ДМВН 195).
Татко-1. Суф. утворення від САІ типу Татомиръ (Демч. 83). 2. Суф. утворення від чол. імен Та/ти, церк. Татіон (СС 61; ВІЛ 236;
Міс. 407). 3. татко «пестливе до тато (батько)» (СУМ X, 43).       ‘       •
Текликъ — від жін. імені Текля < Фекла (Гр. IV, 561).                           ‘-.
Тєлїга, патр. ТєлЬженко — діал. теліга 1. Віз. 2. Дерев’яний трикутник під плугом (Гр. III 253; Он. II, 283). Див. ще: волов два с телт.-гою, з сулю (1655 ЛРК 49).
Терехъ, Терєшко — від чол. імені Терентій (ВІЛ 89; Гр. IV, 561).
Терпїло — суф. утворення від САІ типу Терпигоръ та ін. (див. докл. Демч. 60, 84).
Тр.рч-ичъ — можливо, від чол. імені Тертій (ВІЛ 236).
Тєтєєввць — від катойконіма, пор. НП Те-тіїв (ІМС-Він. 261, 529).
Тєтера — тетеря 1. Нерозумна або вайлувата, неповоротка людина. Перен. від тетеря «назва великого лісового птаха». 2. Козацька страва з борошна та пшона (СУМ X, 102-103).
Тивровецъ, Тивровъский — від топоніма, пор. Тивровь (1572 АрхЮЗР 8/Р/, 280); Тивров (1649 Р 173 зв.), суч. м. Тиврів, рц Вінницької обл. (Атл. 21).
Тимоновский — від топоніма, пор. Тимоновка (1649 Р 176).
Товмачъ див. Толмачъ.         ‘ ,’
ТовстолЬпъ — на думку М. Л. Худаша, побічна жартівливо-зневажлива і образлива кличка муляра-штукатура  (липаръ, лъпяръ у XVI ст.-штукатур). Див. докл. Худ. 161.
Токийский, Тукыйскый — від топоніма, пор. НП Токи (АЮЗР I, 305).
Толмачъ, Товмачъ — толмач «перекладач» (Ск. І. 99), товмачъ «перекладач» (Біл.-Нос. 354). Прєлочій: Толмачъ, прєкладач (1627 ЛБ 94).
Томашєвский — від топоніма, пор. еуч. Тр-машів на Рівненщині.
Томиленъко — патр. від Томило < САІ типу Томиславъ (ХД 21, 25).
Торчицкий — від топоніма, пор.: НП Торчи -ца (1649 Р 140 зв., Білоцерківський полк).
Требка, патр. Требченко, Треб-Ькевичъ — суфіксальні утворення від вихідного варіанта Требї, утвореного шля хом усічення імен-компо-
36 а-лт
зитів з препозитивним компонентом Треб (я, е, о)- типу Требимиръ. Требимыслъ, Требомыслъ (Мор. 194),словін. ТгеЬеЬог, ТгеЬе^оі, ТгеЬіЬгаі (§у. 89). Див. докл. Нетреба.
Трепвзунъ, Трепизунъ — 1. Є. С. Отін припускає, що ия прізвищева назва могла виникнути завдяки трансономізації, пор. Трапезунд, тепер Трабзон, турецьке місто на березі Чорного моря (МЗ 90). Звичайно, мотиви такого прізвиська могли бути найрізноманітніші, в тому числі участь у битві в тих місцях, перебування у полоні, як й інша життєва пригода, пов’язана з цією територією. 2. Враховуючи багате лексичне поле слова трапеза в сучасній українській мові (трапеза, трапезар, трапезний, трапезна, трапезник, трапезування, трапезувати — СУМ X, 235) можна припустити, що апе-лятив *трапезун > *трепезун міг мати якийсь відтінок значення, подібний до суч. трапезар, трапезник «у монастирі — монах, який слідкує за трапезою, а також відає продуктами» (СУМ X, 235). Ця версія потребує дальшого вивчення з залученням етнографічного, історичного та діалектного матеріалів.
Третикъ, Третинникъ, Третякъ (патр. Тре-гяковичъ), Тритякъ — 1. САІ відапелятивного походження — «третя дитина в сім’ї» (Демч. 114). 2. третяк «у першій половині XVII ст. словом третяк називали бика або коня, яким пішов третій рік: тоді їх брали до роботи». Пор. ще третьяк «дворічний бичок і теличка, лошак і лошичка» (Біл.-Нос. 356).
Тригубъ, Тригубий, Тригубко, Тритубчеико, Тригубовъ [зят] — словом тригубий у значенні «з трьома губами» в Україні називали людину з заячою губою (Гр. IV, 282).
Триполский — від топоніма, пор.: были у
Триполи на съправв … пновь Триполских (1599 ККПС 114); до гостинца, с Триполя до Фастова йдучого (1639 ККПС 261), Трипол, село, з кінця XVI ст.- містечко у Київському повіті, суч. с. Трипілля Обухівського р-ну Київської обл. (ККПС 321).
Троцкий — від топоніма, пор.: Троцькъ (1578 КЗС 5), Троки, останнє — місто, адміністративний центр Троцького воєводства, суч. м. Тра-кай, рц Литви: въ Троцех (1600 ККПС 282, 321).
Трояновецъ — від катойконіма, пор. топонім:
въ Трояновє у браму замковую воткнулъ (1605 ДМВН 97), містечко і маєток Олександра Воро-нича у Житомирському повіті, суч. с. Троянів Житомирського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 277).
Троянъ — 1. Троянъ — праслов’янське ім’я з суфіксом -янъ від композит типу Тройданъ і под. (пор. Боянъ < Бой < Бойславъ, Стоянъ < Стой < Стоимиръ тощо). 2. трояк «батько трьох дітей» та інші значення цього апелятива (див. докл. Гр. IV, 288).
Трухне — від    Трохно < Трохим < церк. Трофим + суф. -но або -хно.
Трушенъко (патр.)- від Трушъ < Трохимъ< церк. Трофим (Міс. 408). Пор. діал. Трушко == Трохим (Гр. IV, 561).
561
Тугарынъ — від туга «смуток, журба». САІ пов’язане з давніми повір’ями. Такі імена давались, щоб відвертати злих духів (див. докл. СС 44).
Тузенъ — туэенъ, тузанъ, тузинъ, «міра кількості: дванадцять штук; дюжина»: ложок полтора тузня (Вінниця, 1610 ЛНБ ф. 5, спр. II 4052, арк. 150); пулъмисковъ сребръныхъ тузи-новъ два (Київ, 1635, ЛНБ ф. 5, спр. II 4060, арк. 104).
Тулинского [зять] — Тулинский від топоніма, пор. містечко XVI ст. Тулини, маєток Гаврила Горностая, тепер с. Тулин Троянівського р-ну Житомирської обл. (АЖМУ 168).
Тума — 1. Похмура, неговірка людина (Гр. IV, 294). 2. Людина, в якої один із батьків турок або татарин, а інший — українець (Гр. IV, 294).
Тумаїа — від Тума (див.).
Турковский — від топоніма, пор. НП. Тур-ковци (1649 Р 173 зв., Брацлавський полк).
Туровецъ — від катойконіма, пор. НП Ту-рівка (1МС — Київ. 749).
Туруса — ту руса «величезна, плетена з лози корзина, наповнена вогкою землею і прилаштована на рами з колесами. Такі корзини козаки використовували як пересувний захист при штурмах фортець».
Убийвовкъ — глузливе прізвисько мисливця (Худаш 17).
Убозъство — убозство, убоство 1. «Дрібне мяйно, речі»: убозства его покрали: шкур чотири, косу, сермягу (1659 ЛРК 99); (й побрано убоства Сачкового (1633 ЛРК 120). 2. «Бідність, злигодні»: и все поспольство до знищеня приведено,  и  убозство  намножилося 1  (Львів, 1605-1606 Перест. 43); И нетрудно такому войску (о звитАзства, Што навыкло терп-вти такое убозство (Київ, 1622 МІКСВ 49). Див. ще убож-ство «бідність» (Біл.-Нос. 362).
Угринъ — угринъ «угорець» (Біл.-Нос. 362). Див. ще Венъкгринъ.
Узорыстый — узористий «розшитий узорами, узористий» (1708 Тимч. рук 924 зв.). Відоме ще значення апелятива узористий «строкатий», яке дає змогу припустити, що пр. н. походить від первісного прізвиська рябої або В ластовинні людини (Жел. 45).
Улита — 1. Жін. ім’я Улита <. церк. Іулит-‘йіа (ВІЛ 164; Гр. IV, 561). 2. Пор. ще діал. апе-лятиви: улитовати «вмилостивити», улитоватися вжалитися. Пожаліти, змилостивитися» (Біл.-Нос. 364).
. Уманецъ, Умаиъский — від топоніма, пор. суч. м. Умань у Черкаській обл. (1МС — Черк. 20).
Унченский — від топоніма, пор.: учинєня … ‘границь МЕЖЫ добрами … Унъчою … з одноє, а»… Кграновом … з другое стороны (1643 ДМВН 255), суч. с. Рахни Гайсинського р-ну Вінницької обл. (ДМВН 276).
Уразка-пор; ураза 1. Рана. 2. Образа (Гр..ІУ, 349). Див. ще уразь «образа» (Біл.-Нос. 366′)’ (йднакже плАстршв до ран … ани теж по-мазанА уразшв … упорне іаткидати не есть речъ
прязвоита (Острог, 1598 Отп. кн. Остр. 19 зв.):
И ближнему всЬ уразы … не пребачил през всЬ разы (Київ, 1630 Имнол. 4).
Урванъ — 1. Від чол. церк. імені Урван (ВІЛ 236). 2. Пор. також урванть «залізна скоба на ободі колеса» (Біл.-Нос. 366).
Фалендышъ — фалендишъ «сорт тонкого сукна»: Сукно фалєндишу червоного (Львів, 1637 Інв. Усп. 73 зв.).
Фастовецъ-від катойконіма, пор.; до гос-тинъца, которы(и) идєть зъ Германовъки до Фастова (1639 ККПС 272), суч. м. Фастів, рц Київської обл. (ККПС 322). Див. ще: Зъ Хвастова (1649 Р 138, Білоцерківський полк).
Фастъ — відкомпозитне САІ типу Фа[ли\-ст[анъ] (ХД 27).
Феногинъ — народний варіант від чол. імені Афіноген (ВІЛ 37).
Флоръ — чол. ім’я Флор (ВІЛ 94).
Хажинецъ, Хажинский -від топоніма, пор.:
село Хажын (1649 ДМВН 181), суч. с. Хажин Бердичівського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 278).
Хай — САІ  відапелятивного походження (Демч. 114).
Харпаковъ зять, Харпаченко — пор. харпак сбідняк, бідолаха» (Біл.-Нос. 373).
Хашчь — 1. хащъ «захисток, засідка, сховок»: хотечи оного позбавити горла, заседши дорогу доброволную, учинивши собе хащъ изь соломы и зъ дерну, в которомъ ся были покрыли, … пана моего пострелили (Луцьк, 1597 АрхЮЗР І/УІ, 145). 2. хашъ «куш» (Біл.-Нос. 374).
Хвалковъ (патр.) — 1.  Суф.  утворення Хвал/со від САІ типу Хвалимиръ та ін. (див. докл. Демч. 64, 84). 2. Хвалко — народний варіант від чол. імені валалей (Міс. 411). 3. хвал-ко «.(людина, яка любить хвалитися) хвалько» (Біл.-Нос. 374);              .      ,
Хвидро — від чол. імені Федір. Федор < церк. в»одор (Міс. 412).
Хижнякъ — прізвисько Хижнякъ могло вживатися у переносному значенні і означати «лютий, жорстокий, хижий», пор. Хижнякъ «хижий» (Сумцов 6).
Химчєнко, Химчичь -від жін. імені Хим-ка < Юхиміж. Євфимія (Гр. IV, 562; ВІЛ 168-169).                .
Хнрный — хирний 1. Кволий, немічний^ху-дий. 2. Нікчемний, нікудишній (СУМ XI, 60). 3. хирний «немічний» (Біл.-Нос. 376).
Хлуярный — можливо, від флояршш < фло-яра «басова сопілка, поширена на Гуцульщині» (СУМ X, 609; Гр. IV, 378). Можна припустити, що це могло бути прізвисько людини, яка говорила басом.
Ходоръ, Ходоренко, Ходоровичь -1. Від чол. імені Ходоръ < Федоръ <. церк. Оеодор (Міс. 412). 2. ходорь «землетрус; двигтіння» (Біл.-Нос. 377).
Холыи — пор. рос. хдльный «опрятный»; холя 1. Опрятность, чистота. 2. Нега (САР 1175).
Хохоля — пор.: сарі Низ хохол влосы на голову (слово хохол закреслено — Р. О.); хохол, чупрїнє (1 пол. XVII ст. Сем. 42, 43); сгоЬу1оэ, хохол (1642 ЛС 147).
Христинка, Христинъ, Хрнстичь, Христен-
ко- 1. Від чол. імен Християн або серк. Христофор (ВІЛ 95; Міс. 411). 2. Від жін. імені Христя < церк. Христина (ВІЛ 168).
Хрулъ — нар. варіант  Хрулъ < Кроль < Ф/ш, яке внаслідок метатези (перестановки звуків у слові) утворилося від чол. церк. імені Флор (ВІЛ 94).
Хуторный — хуторный «сільський» (Біл.-Нос. 379), хуторнйй. хутірний: а) «який стосується відокремленого селянського господарства разом із садибою власника»; б) «який стосується невеликого селища, що виникло внаслідок переселення людей із сіл» (СУМ XI, 176-177).
Цапко — пор. цапкій 1. «Хапкий, чіпкий».
2. «Схильний до крадіжок, хабарництва» (Біл.-Нос. 38С), значення слів хапкий, чіпкий див. у СУМ XI, 22, 341.
Цєбулка, Цыбулка — від Цибулька < цибулька < цибуля (Біл.-Нос. 381; СУМ XI, 206- 207).
Целюрикъ, Церулбкъ, Цилюрикъ, Цируликъ, натр. Цируличенко — від цилюрикъ «перукар» (Біл.-Нос. 382), цилюрик, цилюрник, цирулик. цирульник «перукар, який також виконував деякі обов’язки лекаря — пускав кров, ставив п’явки і т. ін.» (СУМ XI, 218).
Циликъ — можливо, від 1. Діал. цілик «цілина» (Гр. IV, 432; СУМ XI, 230). 2. Великий сніговий замет (СУМ XI, 230).
Цилинникъ — можливо, «той, хто живе на ще необроблюваній землі», пор. цилина «ще не орана земля; земля, яка поросла дерном»; (Біл.-Нос. 382), цілина «тс», а також цілина «місце без доріг, неходжене, неїжджене» (СУМ XI, 230).
ЦилюрЬкъ див. Целюрикъ.
Цимерманъ — цимерман «тесля» (Худ. 167), діал. цімірман «тс» (Дз. 210): За соотнйтемъ Личины што былъ крблемъ, паномъ. По старому ковалемъ, шєвцємь, цымерманомъ (Вільна, 1620 Лям. Леонт. 16).
Цируликъ див. Целюрикъ.
Цируличенко див. Целюрикъ.
Цминтарный — від цминтар «кладовище, цвинтар»; они порвавши его на цминтару збили (Володимир, 1601 АрхЮЗР 1/УІ, 309). Мабуть, Цминтарный — «той, хто мешкає біля цвинтаря».
Цыбулка див. Цєбулка.
Цынбалиста-цимбалист, цимбалиста, цимбалистий «той, хто грає на цимбалах» (Гр. IV, 429; Жел. 51-52; Біл.-Нос. 38

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Реестр Запорожского казачества 1649 года. (К-Л)

Кабакъ — 1. Від особової назви К.аба (ССМ І, 459). 2. Від апелятива кабакь «гарбуз» (доклади. етимологію апелятива див. УІДЛ 134), який зберігся і в діалектах (СУМ IV, 63). Див. ще ранішу (Ьіксацію антропоніма Васко Кабак (1609 ДМВН 131).
Кабачный — від Кабакъ (див.).
Кабуць — від кабиця «вогнище, на якому в мідних казанах варилася їжа для козаків», а також «невелике вогнище в пересувному курені для козаків, які пасли худобу — для обігрівання людей і приготування їжі» (див. докл. Ск. І, 272, 332).
Каганъ — тюрк. хаігап «цар», «хан». Слов’яни запозичили його ще за часи Київської Русі (Шипова 148-149), д.-р. каганъ (Срезн. І, 1171). Апелятив: «тое м’всто … (ост кагана скібского … оборонила» (1625 МІКСВ 127). Збереглось у суч. укр. мові (СУМ VI, 67).
Кагарлицкий, патр. Кагарличєнко < *Ка-гарликъ. Остання пр. н. виникла завдяки тран-сонімізації (переходу оніма одного розряду в інший): Кагарлик-найменування однієї з приток Синюхи, лівої притоки Південного Бугу (МЗ 90), а також суч. м. Кагарлик, рц. Київської обл. (АТУ 139).
Кадигробъ — від глузливого прізвиська за колишнім родом занять чи професією, напр., дяка, монаха і т. ін.
Кайдалъ, Кайданъ — на думку М. Л. Худа-ша, з тюркізмом кайдан(и), за винятком співзвучності, вона не має нічого спільного. Кайданъ-слов’янське ім’я-композит з препозитивним компонентом: каи- «карати, мститися», зрощеним з постпозитивним компонентом -данъ. Первісне значення, мабуть, «той, якому дано карати, мститися». Про існування цього імені-композита в минулому можуть свідчити рос. Кайдал (Вес. 131) та срб. Ка)слав (ГРК. 112), польське похідне усічеіге Ка], суфіксальне Ка]»а (58МО II, 517-518), а також імена-композити з постпозитивним компонентом -данъ типу Бог-данъ» (ХД 70-71). Правильність думок дослідника підтверджує і наявність антропоніма Кайдалъ не тчиьки в російській антропонімії, але і в
542
саііому Реєстрі, в тому ж Кальницькому полку, що й Кайданъ.
Какало, Како — у писемній мові того часу були дуже поширені сполучник і частка како (див. докл. ССМ І, 462-465). Мабуть, первісне пр. н. могла бути прізвиськом людини, яка часто повторювала в мовленні це слово, напр., колишній урядовець, писар, дяк, монах, студент і под. (пор. гакало «той, хто часто повторює га», штопало «той, хто часто повторює што»). Словом како українські каліграфи того часу називали літеру К. (Біл.-Нос. 174). Пор. ще антропонім:
«при бытности Ивана Какала, бурмистра Лубен-ского» (1656 ЛРК 60). Дані прізвищеві назви потребують докладнішого аналізу.
Калачъныкъ, Колачникъ, Калачъ — колач-никъ «пекар, який випікав хліб, бублики, кола-чі, сластьони і торгував ними» (Лаз. 29—33):
«скаргу … на Процика, калачника, обывателя лофицкого, прєкладал» (1655 ЛРК 45).
Калиманєнко (патр.), Колиманъ — від чол. імені Калман (ВІЛ 234). Калиманъ знаходимо в самому Реєстрі і як власне особове ім’я: Ка-лиманъ Шаргородскпи (1649 Р 180, Брацлав-ський полк). Пор. і в інших писемних пам’ятках:
Каїітап \У’а5ве\уіс2 (XVI ст. ОКЗР І, 158);
Каїітап (1565 ЛКС 175).
Калина-1. Відкомпозитае САІ типу К.а-линЪеъ. 2. Церк. чол. ім’я Каллинік (ЕСУМ II, 349). 3. Апелятив калина (ХД 25).
Калита — 1. Назва язичницького свята, на яке церква пізніше наклала християнське свято Андрія Первозванного. 2. Круглий медовий корж — символ і ритуальна річ вказаного вище свята (див. докл. Мицик 6). 3. калита «торбинка для грошей; торба для речей»: «В Роман-ца Чоботаря … поес с калитою, а в калите десят грошей» (Луцьк, 1547 АрхЮЗР 1/УІ, 48).
Калишєнко (патр.) — 1. Від чол. імені Калишь < Кал[линикъ} або КалЦимохъ] + суф. •ишъ. Калишъ знаходимо в Реєстрі і як власне особове ім’я: Калишъ Швєц (1649 Р 381 зв., Миргородський полк). Пор. і в іншій писемній пам’ятці: Калишъ Играшъченя (Луцьк, 1609 АрхЮЗР 6/1, 356). 2. На думку М. Демчук, К.алишъ < САІ типу *К.алигоръ, *Калимеръ (див. докл. Демч. 59, 74-75).
Калусъ — утворення від САІ типу *К.али-горъ, *Калимеръ (Демч. 59, 74-75).
Каменъский — від топоніма, пор.: (о двор, Жєрделєв и Камєн, лежачоє у ВОЕВОДСТВЕ Киевское (Житомир, 1605 ДА1ВН 103); мабуть, суч. с. Камінь Овруцького р-ну Житомирської обл. (ДМВН 272).
Каидиба, Кандыба, патр. Кандыбенко — 1. Пор. укр. діал. кандйба «шкапа», кандйбастий, кандйбистий «високий, худий», кандибйти «повільно працювати», рос. діал. кандйба «кульгава людина», кандыбать «кульгати, повільно щось робити», білор. кандйба «кульгава людина; повільна людина», кандыбаць «кульгати» (ЕСУМ II, 363; Дз. 153). У XIX ст. словом кандйба називали поганенького коня (Сумцов 9). 2. Пор. укр. діал. кандибйти «скнарити», кандибей ‘-скнара, скупердяй» (ЕСУМ II, 363). Так що ‘••пйктр можливих значень, чкі дягди у освдву
прізвиська Кандйба, досить широкий. Це могли бути такі: «висока, худа людина», «людина, яка повільно працює», «кульгава людина», «скупа людина». Пор. ще діал. шкандиба «людина, яка шкандибає» (БЗН). Пор. також ранішу фіксацію антропоніма: «Станислав Кандыба писар кгродски(и)» (Володимир, 1588, копія 1590 ЛНБ 5, II, 4046, 124).
Каневецъ, Канивецъ — від катойконіма, пор. топонім Каневъ (ЕСЛГН 66): «под местом Кане-вомъ» (Канів, 1595 ЦДІАК ф. 221, оп. 1, спр. 538, арк. 1), суч. м. Канів у Київській обл.
Канка — утворення від САІ типу Канозиръ, Канимиръ (Демч. 75).
Каплоухий — каплоухий (метатеза — кап-ло <клапо, від «клапати» [вухами]) (Худ. 173).
Каплунь — каплун 1. Кастрований півень (Біл.-Нос. 179; ЕСУМ II, 374); діал. «хитрий віл» (ЕСУМ II, 374), а також інші значення. Пор.: Куров дєсАтєро. Каплунов дватцат (Яблонь, 1551 А8 VI, 111). 2. Діал. каплун «їжа, приготована з хліба, води й солі» (ЕСУМ II, 374).
Карана-пор. каракатий «кривий», діал. карачун «людина з вигнутими назовні ногами» (ЕСУМ II, 384).
Кардашъ — кардаш «брат; товариш; побратим», «рідна людина» (див. докл. У1ДЛ 129). Пор.: «Оу Ьге тоге, каггіазгц, тоїоаепкі кога-сгопки, Ьге, Ьге» (XVIII ст. Карт. Тимч.).
Кармазинъ — кармазин «сукно, одяг, а також фарба темночервоного кольору». Пор.: «от кармазину атласу от локтя грошей три» (Вільна, 1568-1573 ПККДА II (дод.) 561).
Каръпенко, Каръповычъ (патр.) — від церк. чол. імені Карп (ЕСУМ II, 395; Міс. 389).
Каспурєнко див. Кашперко.
Касчынъ (патр. або матр.)-від жін. імені Каська < Кася < Катерина < церк. Єкатерина (ВІЛ 129; ЕСУМ II, 404) або від чол. імені Каско < Касян (ЕСУМ II, 401) < церк. Кассіан (Міс. 389).
Касянъко — від чол. імені Касян (ЕСУМ П. 401) < церк. Кассіан (Міс. 389).
Каташинский — від топоніма, пор. НП Ката-шин (1649 Р 186), суч. с. Каташин Чечель-ницького р-ну Вінницької обл. (Горпинич 128).
Катериничъ — від жін. імені Катерина (ВІЛ, 129) < церк. Єкатерина (ЕСУМ II, 404).
Катринъ, Катричъ — від Катря < жіночого імені Катерина < церк. Єкатерина (ЕСУМ II, 404).
Качало — діал. качало «дерев’яний кружок» (ЕСУМ III, 59).
Кашка — від прізвиська, пор.: «якщо хтось всупереч звичаю Запорозького не любить мамалиґу або тетерю, основних страв козацтва, і варить собі кашу, того називають Кашкою (розкішником) або Кашоваром» (Ск. І, 321).
Кашперко (< Кашпер), Кашпорєнко (< Каш-пор), Кашъпуренко (< Кашпур), Каспурєнко « Каспур)- 1. Від укр. діал. апелятива кас-пер «(назва птаха) деркач». Докл. етимологію див. ЕСУМ II, 399. 2. Від чол. імені Гаспар. Каспер, Каспар, Кашпар (укр., рос. і білор. мови). Це ім’я, що походить з грецької і лат.
(43мов (пор. лат. Са$раг, Саїрагиз), було поширене в більшості слов’янських і багатьох інших європейських мов (див. докл.  ЕСУЛ1  II, 399).
Кашуба — 1. Діал. кашуба «засік; заглиблення біля комина для дрібних кухонних речей» (ЕСУМ II, 412). 2. кашуби «етнографічна група поляків» (Там само).
Квакуха — 1. Пор. діал. квак (знев.) «мужик, мурло» (ЕСУМ II, 414). 2. (орн.) квакъ «вид сірої чаплі, крик якої нагадує слово квак» (Біл.-Нос. 181).    •
Кикоть — кикіть, кикоть «залишок відрізаного пальця, руки, ноги, а також недорозвинута рука, нога» (ЕСУМ II, 431).
Килченъ — Є. С. Отін припускає, що ця пр. н. могла виникнути шляхом трансоніміза-ції: пор. Кильчень-права притока Самари, лівої притоки Дніпра (МЗ 90).
Кирданъ, Кирданко-пор. діал. кирдя «пов-нолица людина» (Дз. 159), кирдатий «кирпатий» (Ващ. 44).
Кирста-нар. варіант від чол. церк. імені Христофор (ВІЛ 95). Див. ще Кирста, Кырста (1411 ССМ І, 520).
Кирыи — нар. варіант від чол. імені Кирило «церк. Кирил), пор. діал. Кирей < Кирило (ЕСУМ II, 436).
Кислякъ, патр. Кислячєнко — Кисляк, могло бути прізвиськом похмурої, непривітної людини (див. докл. Сумцов 6; Дз. 180).
Кисляцкий — від топоніма, пор.: «до пилно-ваня стены кгрунъту местечъка Га[и]сина и Кис-ляка» (Ісаїки, 1643 ДМВН 258), містечко і маєток Олександра Прилуцького в Житомирському повіті, суч. м. Кисляк Гайсинського р-ну Вінницької обл. (ДМВН 273).
Китайгородский-від топоніма, пор.: Ки-та[и]город (1649 Р 177, Брацлавський полк). Пор. с. Китайгород Іллінецького р-ну Вінницької обл. (АТУ 13), с. Китайгород Тростянецького р-ну Вінницької обл. (АТУ 20), с. Китайгород Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. (АТУ 302).
Киченко (патр.) — від Кича < кйча «бугай» (ЕСУМ II, 440; Н.-Лев. X, 234, 245).
Кишканъ — діал. кишкань «чоловік з одним ядром» (ЕСУМ II, 441).
Кищинскнй-від топоніма, пор. НП Ки-щинц-в(1699ПАКУІ,202).
Кияниця, Кіяница, Киеница, Киянъ — від катойконіма, «житель Києва, киянин» (Горп. 63; Горпинич 34-35).
Клеванецъ-від катойконіма, пор. топонім Клсвань на Ровенщині (1446 ССМ І, 476), а також: на Клеваню (ККПС 316), суч. смт Кле-вань Рівненського р-ну Рівненської обл. (АТУ 239).
Клепачъ -діал. клепач 1. Молоток. 2. Наклепник (ЕСУМ II, 458). 3. Коваль.,4. Обмовник, пустомолот, базікало (Дз. 212).
Клещовецъ-від катойконіма, пор. топонім Клещов (1649 Р 137 зв.).
Клинєцкий — від тогюніма, пор. НП Кдинды (1564 АЮЗР 1,217),
ш
Клыжъка -пор. кЛияе «лежень, підвалина» (ЕСУМ II, 460).
Клюкъ — діал. клюк «дерев’яний гак», «дерев’яний гвіздок» та ін. (ЕСУМ II, 468).
Книръ, Кнырт» — від діал. скнира «скнара» (СУМ IX, 287). Пор. ще одну фіксацію антро-поніма-з 1746 р.: Коболяцкій Протопопъ Симеіон Андреевъ Книръ (Яворн. II).
Коба, патр. Кобенко-діал. коба 1. Капюшон у верхньому одязі. 2. Вид риби (Гр. II, 258).
Кобелювский-від топоніма, пор. НП Ко-белювка (1649 Р 171 зв.).
Кобжистый, Кобзистый, Кобза, Кобзаръ, патр. Кобзистенко пов’язані з назвою музичного інструмента кобза (6л. 1650 ШКН 179). Вважають, що слово кобза утворилось від тюрк. ІгоЬиг, ІгоЬуг «вид струнного музичного інструмента» (Шип. 188). Очевидно, з ним і пов’язана пр. н. з Реєстру Кобызъ. Апелятив Кобзистий словни-,;ч не фіксують, відоме тільки слово кобзар «спі-в к, який акомпонуе собі на кобзі» (Гр. II, 259).
Кобиляцкий — від топоніма, пор. НП Кобе-лнкъ (1714 ДНРМ 64).
Кобринецъ — від катойконіма, пор. НП Коб-рынь (1401 ССМ І, 483), назва міста у Троцькому воєводстві. Пор. також суч. Кобринове Тальнів-ського р-ну Черкаської обл. (АТУ 318).
Кобызъ див. Кобжистый.
Ковъганъ — ковган 1. Шматок криги або облитого водою і замороженого кізяка, на якому діти катаються з горя. 2. Кабан (Гр. II, 261;
ЕСУМ II, 481).
КовънЬръ, КолнЬръ — ковнеръ, колнеръ, кол-ниръ, колнЬръ «комір», діал. ковнір: «кожухов … эъ колнєрами бобровыми пят» (Київ, 1591 РДІА С.-П., ф. 823, оп. 1, спр. 133, арк. 81 зв.);
«копенякъ … безъ ковнира» (Володимир, 1599 АрхЮЗР 6/1, 273); «(йбшлАг: колн-вр, ношене» (Київ, 1627 ЛБ 149).
Ковътунъ, Колтунъ — 1. ковтун «жмут збитого волосся, вовни, шерсті; хвороба шкіри, при якій волосся сплутується і злипається» (ЕСУМ II, 487). Описана Г.-де Бопланом (Оп. Укр. 82). 2. Ковтун «пир-іжок, начинений м’ясом, зварений і потім облитий маслом» (Біл.-Нос. 187).
Кодымъ -Є. С. Отін вважає, що ця пр. н. могла виникнути завдяки трансонімізації: Ко-дима — права притока Південного Бугу . (МЗ 90).
Козинець, Козинецкий, Козинский — 1. Від топоніма, пор. селище Козинъ у Волинській землі (Степан, 2 пол. XV ст. ССМ І, 486), НП Козинъ (1610 КЗС II, 255). Напр.: «Которыхъ Козинцовъ вся копа чекала … ажъ до вечера,- нижли … Козинцы … на копу не пришли, сл-Ьду изъ села и зъ гуменъ своихъ до иншое границы выводить упорне не хотели» (Луцьк, 1601 Арх ЮЗР 6/1, 281); «а при томъ были … панъ Гринко Козинский хоружый луцкий» (Луцьк, 1494 А§ I, 102). 2. Козинецъ могло бути й колишнім апе-лятивом: діал. козинець «хвороба колін передніх ніг у коня, від чого ці ноги в колінак завжди зігнуті» (Гр. II, 265).
КозорЬзъ — глузливе прізвисько різника (Худаш 17).
КозЬй-козій «назва вола з рогами, які розходяться в боки і кінці яких закручені» (Гр. II, 266).
Коиданенъко — патронім від *Койданъ. ОН Койданъ — ім’я-композит з препозитивним компонентом кой (від коити — псл. *ко]і1і в якомусь із його значень «чинити», «виробляти», «заспокоювати», «годувати», «пестити», «виховувати» — ЕСУМ II, 501-502) та постпозитивним -данъ (від дати) (ХД 72). Можливо з цим антропоні-мом пов’язана і прізвищева назва Коидешъ.
Койликъ — пор. койлати «збирати невід в коло», койло «зібрані у вигляді кола рибальські снасті» (ЕСУМ II, 502).
Кокоша — кокоша. кокошъ «курка», «курка-квочка», інколи і «півень»: «кокоша котораА несла яйца золотыи» (полов. XVII ст. Хрон. 401), събирае къкошъ або курица свои курчата под свои крыла (1556-1561 ПЄ 283),- кокош «півень» (Гр. II, 267). На Полтавщині кокоша — прізвисько людини, яка дуже приндиться: «У, ти! кокоша убогий!» (Крим. 54).
Колесникъ — досить поширена в багатьох письмових пам’ятках прізвищева назва: колесник «(колісний майстер) колісник» (ЕСУМ II, 514):
Ьата[х]ісіі5, колесникъ (1642 ЛС 214).
Колесничокъ — мабуть, *колесничок означав «учень колесника, тобто колісника; підмайстер».
Колиманъ див. Калиманєнко.
Колодка, патр. Колодченъко — 1. колодка «замок», діал. колодка «висячий замок» (БЗН):
«попсовали … ланцухъ одъ воротъ съ колодкою» (Луцьк, 1597 АрхЮЗР 1/УІ, 161). 2. колодка «шматок дерева, що його пришпилювали дівчата хлопцям в певний час за те, що вони не засватались» (Біл.-Нос. 189).
Колодїенко (патр.) — 1. Діал. колодій «колісник» (ЕСУМ II, 515). 2. Діал. колодій «великий гайдамацький або кухонний ніж» (Піск. 110), колодій «великий ніж» (Гр. II, 270-271). 3. колодій «назва народного і релігійного свята, яке святкувалося кожен рік перед великим постом і сягало своїм виникненням, мабуть, у дохристиянські часи (див. докл. Свидн. 527; Гр. II, 271).
Коломыецъ, патр. Коломыйченко, Коломый-цовъ — 1. На думку В. О. Горпинича, коломи-ець — катоиконім і означав «житель Коломиї», пор. КоломыА (1395 ССМ I, 491), суч. м. Коломия, РЦ Івано-Франківської обл. 2. коломийця-ми у XVII ст. називали людей, які займались перевозом солі з коломийських промислів та її торгівлею. Див. ще: «Артем Коломыец» (Житомир, 1609 ЦДІАК ф. 11, оп. 1, спр. 5, арк. 27);
«пограбили … у Яцъка Коломы(и)ца … совъса чотырнадъцат копъ» (Вінниця, 1640 ЛНБ 5, III 4063, 33).
Коломыйчикъ — * коломийчшъ «учень, підручний, підмайстер коломийця». Див. докл. у словниковій статті Римарчикъ.
Колтувъ див. Ковтунъ.
Коляда, Колядка, Коледа, патр. Колядвн-ко — 1. САІ або ім’я-прізвисько відапелятивного походження (Демч. 116). 2. Коляда — назва різдвяного свята, коли співають колядки. 3. Пісні (ко-лядки), які виконуються в різдвяні свята. 4. Нагорода колядникам за спів колядок (Гр. II, 274).
35 з-ізов
Комаровский — від топоніма, пор.: «й) … по-сягнєне села Валувъки, названеє Комаровъки» (1639 ККПС 192), село у Житомирському повіті, на межі між маєтками Котелня, Лозков, Ивница (ККПС 313).
Комоникъ — від застарілого уже в XVII ст. книжного слова комонникь, яке означало «вершник» (ІУМ — ЛФ 497; ЕСУМ II, 540).
Конашенъко (патр.) — від чол. імені К.о-наш < церк. К.онон (ЕСУМ II, 552) + суф.-ашъ.
Коновадъ, патр.  Коноваленъко — коновал «той, хто, не маючи ветеринарної освіти, кастрував і лікував коней» (СУМ IV, 261). Див. ще:
Яцка коновала (род. відм.)  (Луцьк, 1582 АрхЮЗР 6/1, 130).
Кононъ, патр. Кононенъко — від чол. церк. імені Котн (ЕСУМ II, 552).
Копачєнко (патр.) — копач «підданий підкоморія, який разом із ним брав участь у судових процедурах по розмежуванню маєтків» (див. докл. історично-кодикологічну передмову, яку написала Н. М. Яковенко до видання «Книга Київського підкоморського суду») (ККПС 10).
Копачовский — від топоніма, пор.: «яким кол-векъ правом держачихъ Копачова и Нєсчєрова» (Горошки, 1642 ДМВН 222), замок і маєток панів Тишів-Биковських у Київському повіті, суч. с. Копачів Обухівського р-ну Київської обл. (ДМВН 273).
Копневъский дие. КопЪевъский.
Копотъ, Коптяга — пор. копіт  «курява» копоть «сажа», киптюга, кіптюга «курява (ЕСУМ II, 449). Див. ще раніше фіксації антро поніма: Богданъ Копоть (1522 ООстерЗ 49 зв.) Ян Копот (1567 ЦБ АН Лит. 16, № 3, 88); панъ Василей Копотъ (Луцьк, 1591 АрхЮЗР 6/1, 215).
КопЬевъский, Копиевъский — від топоніма, пор.: межы Городкомъ и Копиевъцами (Іса’їки, 1643 ДМВН 243), село поблизу с. Дашова Житомирського повіту, суч. с. Копіївка Ілліиецького р-ну Вінницької обл. (ДМВН 273).
Кордъ, Кордикъ — кордъ «вид меча», діал. корд «меч» (ЕСУМ II, 13). Пор.: «взято двъ сабли, кордъ и мечъ» (Луцьк, 1563 РЕА II, 127).
Корзунъ — 1. Пор. суч. діалектне слово на Полтавщині (антропонім також звідти); корзати «невміло й дуже повільно виконувати роботу» (Ващ. 50; Гр. II, 283). 2. Пор. діал. корзати «брехати» (ЕСУМ III, 17), корзати «плести нісенітниці, брехати» (Біл.-Нос. 193).
Корибутъ, Корибутовъ [зят] — на думку А. П. Непокупного, це відомий литовський антропонім, що має у своїй структуі два компоненти (див. докл. МЗ 61-62).
Кори тя нъский — від топоніма, пор. суч. с. Коритне  Білогірського р-ну Хмельницької обл.,  с. Коритне Червоноармійського р-ну Рівненської обл. (АТУ 241, 297).
Корка — корка «частина згорілої воскової свічки» (Ск. І, 140).
Коркачъ — 1. Пор. корковий «на підборах, на каблуках» (Гр. II, 284; ЕСУМ III, 38). Маємо на увазі, що дана пр. н. могла первісно бути прізвиськом людини, яка любила ходити в певному виді взуття. 2. Пор. *коркач етой, хто
,545виготовляє корки», пор. п. когкагг <ЕТС» (ЗІР VII, 476).
Корноухъ — пор. корноухий <з маленькими вухами» (Гр. II, 222), карнавухий «з малими вухами, безвухий, з обрізаним вухом» (ЕСУМ II, 394): «три кон-Ь, един чали(и) карнаухи(и)» (1655 ЛРК 51).
Коробъ — короб «тара з лубу, бересту, лози;
козуб» (ЕСУМ III, 33): «Давидъ Каленский, выбравши медъ, коробы повные меду с тое сосны спустилъ» (Овруч, 1629 АрхЮЗР 4/1, 81).
Коростелъ, КоростЬль — коростЬль «.(назва птаха) деркач» (ІУМ-ЛФ 360; ЕСУМ III, 42).
Коростячинский — від топоніма, пор.: Корос-тичи, село в Берестейській землі (1441-1443 ССМ І, 499).
Короцюпъ див. Дуботовкъ.
Корощупъ див. Дуботовкъ.
Корсакъ — 1. Пор. діал. кдрса «полоз саней», коре «вигин полоза» (ЕСУМ III, 43), а також корсонбеий «кривоногий» (ЕСУМ III, 44). Гіпо-тетично можна припустити, що корсак могло бути прізвиськом людини, яка ходить зігнувшись, кульгає і под. 2. корсак «ссавець роду лисиця (Учірез согзас)» (УРЕ VI, 161). Див. ще один антропонім: «дали старосте пєтру корсаку товару за дєсєт копъ грошє(и)» (1616 Картотека).
Корсунецъ — від катойконіма, пор. НП Корсунь 2. Пор.: Гаврило Корсунь (ДНРМ 165). Семантика основи така сама, що й у пр. н. Корсакъ у значенні 1 (Корс-4-унь). У такому разі Корсунець-син Корсуна.
Корчовский — від топоніма, пор.: в сєлє Кор-човє (Житомир, 1584 АЖМУ 87); в селе Бєжове, прозываемо Корчеве (1609 ДМВН 153), суч. с. Бежів Черняхівського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 269).
Косоввцъ — від катойконіма, пор. топонім:
Косово у Галицькій землі (1424 ССМ І, 502), а також сучасні НП Косів, Косівка в Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській і Тернопільській областях (Атл. 56).
Костира, Костыра, Костыр, Костирка, Кос-тыръка — костыра, костырь «гравець у кості»;
надъ то, … люди розные: костыри, пъяницы и иные збыточные, в мїстЬ без службы мешкают» (Луцьк, 1566 СИМКЦА 60); аіеаіог, аіео косто-игратєл, костыра (1642 ЛС 77).
КостЬй — від чол. імені Кость <; Костянтин < церк. Константин (ВІЛ 61; Міс. 391).
Котеленецъ, Котелницкий — від топоніма, пор.: КотєлнА у Київській землі (1471 ССМ І, 504), а також: «ехал зъ села Половецкой до Ко-телни на ярмарокъ» (Житомир, 1605 ДМВН 47), місто у Житомирському повіті, центр Котелен-ської волості (ДМВН 273).
Котляръ — котаяръ «майстер по виготовленню речей з міді і бронзи» (ІУМ — ЛФ 438), кот-ляръ «мідник» (Біл.-Нос. 193).
Котюжинский — від топоніма, пор.: с. Котю-жинци у Волинській землі (1444 ССМ І, 506).
Коханъ- 1. САІ відапелятивного походження: кохана дитина, любимчик, улюбленець і под. (Демч. 114). 2. Діал. кохан «коханець» (ЕСУМ III, 63).
1(очубей, Кучубей — діал. кочубей ї(назеа птаха) посмітюха, жайворонок чубатий» (ЕСУМ III, 63).
Кошулка — 1. кошулка «сорочка»: «побрали … кошулєк женских … шест» (Володимир, 1567 ЦДІАК, ф. 28, оп. 1, спр. 2, арк. 25). 2. Пор. ще діал. кошуля «струпи на голові дитини, прищі на голові» (Верхр. Зн. 29; ЕСУМ III, 70).
Кошура, Кушурь — 1. Пор. діал. кошур, кушйрь «водяна кропива» (Гр. II, 335; Дз. 229- 1 230), кушйр, діал. кошур. кушира «(жабуриння) | водорості», діал. кушур «.(болотяна ролика) рдесник» (ЕСУМ III, 170).
Кошътура — 1. Пор. діал. коштура «шкре-бачка», куштура «»тс», костура «ніж для забиття тварин» (ЕСУМ III, 54). 2. Пор. ще діал. кош-тур, куштур, згруб. коштурага, куштураеа «палка з зігнутим кінцем; костур» (БЗН). 3. Діал. коштур «нахабник, зухвала, безцеремонна людина» (Дз. 181).
Крамарчикъ — крамарчик «учень крамаря, підмайстер», див. докл. у словниковій статті Римарчикъ.
Крамаръ, Крамарчукъ — від крамар «торговець»: «мещане и крамары … старый мыта мають давати» (Вільна, 1528 АрхЮЗР 5/1, 37).
Красиловецъ, Красиловский — від топоніма, пор.: Красилов, село у Волинській землі (1444 ССМ І, 510), а також суч. с Красилів у Хмель-ніцькій обл. (Атл. 56).
Краснополецъ — від катойконіма, пор. топонім: с. КраснополА (1656 ЛРК 69), село Ко-ропської сотні Ніжинського полку суч. с. Крас-нопілля Корейського р-ну Чернігівськоі обл. (ЛРК 214).
Красносїлский — від топоніма, пор.: под селом Красносєлкою (Житомир, 1605 ДМВН 66), суч. с. Красносілка Чуднівського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 274); пор. НП Красно-сельскъ у Волинській землі (ССМ І, 510), а також сучасне с.Красносілля у Рівненській обл. (Пура 28).
Краснянский-від топоніма, пор.: Красне, село Батуринської сотні Ніжинського полку (1655 ЛРК 60, 214), а також Красне, село на Буковині (1431 ССМ І, 510).
Красовецъ — від катойконіма, пор. топонім:
село Красово (Звиняче, 157 А8 VII, 359).
Красько, Красунъ — 1. Утворення від САІ типу  Красимиръ, К.расиборъ.  Красомислъ (Демч. 59, 75). 2. Діал. красун «красень» (ЕСУМ III, 76).
Кратъ — від чол. імені Панкрат (ВІЛ 79).
Крємєнєцкий-від топоніма, пор.: КрємА-нєць (1352 ССМ 1,511), Кремянець (1557 АрхЮЗР 8/УІ, 265). Суч. м. Кременець, рц Тернопільської обл. (ГЕ Укр. II, 219). Етимологію топоніма КрємАнєць див. докл. ЕСЛГН 73.
Кременъчукъ — 1. Є. С. Отін припускає, що ця пр. н. могла виникнути завдяки трансонімі-зації (МЗ 90), пор. топонім: «до Кременчука провадили» (1655 ЛРК 51), суч. м. Кременчук, рц Полтавської обл. (ГЕ Укр. І , 220-221), а також: Сотня Крємєнчуцкая (1649 Р 25, Чигиринський полк). 2. На нашу думку, цю пр. н. можна розглядати і як утворену від антропоніма К.ре-
346
нень з допомогою суфікса -чук (тобто Кременчук — син Кременя). Про наявність такого ан-
тропоніма свідчить відповідний апелятив; «Й
/^^
будєть подобный шцъ кременю огон маючему, который если не ударитьсА жєлЬзом, огнА вы-пустити не может» (Київ, 1619 Гр. Сл. 290). Ан-тропонім Кремінь міг бути прізвиськом людини міцного здоров’я або твердого характеру (див. докл. СУМ IV, 334). Крім того, на Херсонщині раніше прізвисько Кремень могло бути надане людині «з великим і, як камінь, нерухомим обличчям» (Ястр. 10).
Кременъчуцъкий-від топоніма, пор.: «до Кременчука провадили» (1655 ЛРК 51), суч. м. Кременчук, РЦ Полтавської обл. (ГЕ Укр. II, 220-221).
Кривецкий — від топоніма, пор.: «съ селъ …
кривого … дани хоживало г кади» (1552 ОКиївЗ 42 зв.). Пор. також суч. ННП Криве у Житомирській, Закарпатській, Львівській і Тернопільській обл. (АТУ 401).
Кривопустъ — на думку М. Л. Худаша, існує дві версії: 1. Спотворена народна жартівливо-зневажлива назва тодішніх лікарів, т. зв. цируликів: кров-о- + пускъ. 2. Кривопустъ замість Кривопостъ «порушник посту» (див. докл. Худ. 172).
Кривуля, Крывуля — кривуля «крива людина» (ЕСУМ III, 88); знев. кривуля «тс» (БЗН).
Крисковъ див. Крысъ.
Крисченко див. Крысъ.
Крищинский — від топоніма, пор.: Крищинци (1649 Р 171), суч. с. Крищинці Тульчинського р-ну Вінницької обл. (ІМС-Він. 658).
Крупа — від крупа «.(подрібнене зерно) крупа»: шеляг на горохь и на крупы (полов. XVI ст. АСО 45); пограбили … крупъ ячных полмацы (Луцьк, 1595, ЛНБ, ф. 5, спр. II 4048, арк. 89, 90 зв.).
Крупникъ — крупник «юшка з крупів», «хлібна горілка із звареним медом», діал. крупник «жорна» (ЕСУМ III, 109): роїепІагЦиз), круп-никъ (1642 ЛС 320).
Крупский — від топоніма, пор.: Крупско, село у Львівській землі (1394 ССМ І, 517). Пор. також суч. населені пункти із назвою Крупське у Житомирській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Полтавській, Сумській і Черкаській обл. (АТУ 401).
Крушина — 1. Можливо, від окрушина «окра-єць, крихта» (ЕСУМ III, 113). 2. Назва дерева:
1і§и5Ігит, крушина древо, зобъ птицъ (1642 ЛС 355).
Крывуля див. Кривуля.
Крысъ, Крисковъ, Крисковъ [братъ], Крис-чєнко — від чол. імені Крисъ (Крысъ), Криско (Крис- + -ко) < церк. Крискент, Крискетіан (ВІЛ 234).
Ктиторъ — ктиторъ «опікун над храмом;
церковний староста»: придана … ктитором стое столечное цркве премыское (Перемишль, 1571 Свєнц. 72).
Кубаръ — 1. Пор. діал. кубара «прилад для зняття роя бджіл з дерева» (ЕСУМ III, 118). 2. Пор. кубара «довге судно» (Г 8; ЕСУМ III, 118). 3. Пор. також рос. кубарь «дзига», кубарить
«забавлятися, займатися дурницями» (Даль II, 209).
Кубракъ — діал. кубрик «бідолаха» (ЕСУМ III, 120).
Кудра-пор. діал. кудра «кучерява жінка» (Гр. II, 219), кудряй «кучерявий чоловік» (ЕСУМ III, 124). Пор. ще: Ьозігуспиз, кудер (1642 ЛС 104).
КужЬль — кужіль 1. Прядиво або вовна, намотані на кужівку. 2. Частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу (СУМ IV, 386).
Кукса — 1. кукса «залишок покаліченої або ампутованої руки, ноги, пальців» (СУМ IV, 387). Первісно, мабуть, прізвисько людини з такою вадою. 2. Могло бути і фонетичним варіантом від чоловічого імені Кукша (ВІЛ 234; Міс. 592).
Кулага,  Кулажъка — діал. кулага «пісна страва у вигляді густого киселю з борошна» (ЕСУМ III, 132).
Кулбака, Кулбачный, Кулбаченко — кулбака «сідло»: «о взяте през тьгхже подданыхъ коня почътового … з кулбакою» (Луцьк, 1649 Арх ЮЗР 2/ІУ, 190); кульбака «сідло» (Біл.-Нос. 199).
Кулга — кульга «людина або тварина з укороченою або хворою ногою» (СУМ IV, 392).
Култа — культя «рука або нога без пальців, залишок відрізаної руки або ноги» (ЕСУМ III, 138). Первісно, мабуть, прізвисько людини з такою вадою.
Куничникъ — куничникъ «селянин, що платив подать феодалові шкурками куниць» (1471 ССМ І, 528).
Купало — 1. Купало «міфологічний персонаж у слов’ян, пов’язаний з обрядом купання та ін. в ніч з 6 на 7 липня, а також сам обряд і час його справляння», купайло «іграшка з вишень і квітів, нав’язаних на палку (робиться здебільшого на свято Купала)» (див. докл. ЕСУМ III, 145). Пор.: «Купала на крстлА утоп-Ьтє, и (огнєноє ска-канА со/пс’Ьч’ьтє» (перед 1596 Виш. 259); Шаііит. купало (1642 ЛС 102). 2. купало а) гроші; нема купала — немає грошей; б) покупець (Біл.-Нос. 200).
Курашъ — від Кур-[ило] (< Кирило < церк. Кирил) + суф. -ашъ. 2. Діал. кураш «(той, що курить) курець» (Дз. 118).
Курбала — діал.  курбало «більш глибоке місце в річці» (Гр. II, 328).
КУРДЮКЪ — 1. курдюк «жирове відкладення біля хвоста у деяких порід овець» (ЕСУМ III, 153). 2. На Київщині і Поділлі курдюк «хвороба язика у тварини» (Гр. II, 329).
Курта — курта «вид верхнього одягу»: «взе-ли у слуги … курту едамашки гвоздиковов» (Луцьк, 1595, ЛНБ, ф. 5, спр. II, 4048, 88 зв.).
Кутовецъ — від катойконіма, пор. топонім:
«замокъ Горухов в повете Луцкомъ, к нему … село Куты» (Камінь, 1571, А5 XII, 382), суч. с. Кути Локачинського р-ну Волинської обл. (ІМС-Вол. 412).
Куханъ — можливо, від чоловічого імені Куфій (ВІЛ 234; Міс. 592) > Кух-[ій] + суф. -анъ.                                       •
35*
6<3Куэста, патр. Кухтєнко — діал. кухта «кухарчук» (ЕСУМ III, 165). Див. ще: Грицко Кухта (Деречин, 1592 АрхЮЗР 6/1, 113).
Куцанъ, Куцилый, Куцура, Куцъ — 1. Від Куцъ — народного варіанта чол. імені Ми-куць < Микула (Худаш 51). 2. На думку Р. Й. Керсти, Куцъ — відапелятивна назва: куцъ «людина невисокого росту» (ЗІУЛ, 207); діал. куцан «коротун, низькоросла людина» (Дз. 157;
ЕСУМ III, 165).
Куча — 1. куча «тимчасове, бідне приміщення» пор. суч. куча «приміщення для птахів і тварин» (СУМ IV, 422): «салаш, куча» (1 пол. XVII ст. Сем. 172): кучка «будка; намет» (Біл.-Нос. 202). 2. куча «гніздо квочки» (Там само).
Кучма — 1. кучма «висока копиця волосся на голові», можливо, звідси і прізвисько. Пор. ще укр, діал. кучман, кучміи «людина із скуйовдженим волоссям», рос. кучма «нетіпаха, кудлай, нечоса» (ЕСУМ III, 168). 2. Пор. діал. кучма «насмішка, образа» (Там само). 3. кучма «хутряна шапка» (Біл.-Нос. 202; Худаш 16-17).
Кучубей див. Кочубей.
Кучъ — 1. Куч! (вигук, яким женуть телят) (Гр. II, 334). 2. Пор. також діал. купити, «набридати», кичиться (безос.) «нудно» (ЕСУМ III, 168).
Куша — куша «вид зброї: абы нихто не смел … с такими бронями то ест … зо щєпом з рушницею … з кушєю … до суду … приходити» (1566 ВЛС 50 зв.).
Кушка — 1. Діал. кушка «гармата», ї. куш-ка «дерев’яний кухоль, у якому косарі тримають гострильний брусок». 3. Діал. кушка «кукурудзяний качан». 4. Від антропоніма Куша.
КушнЬрчикъ — кушнерчикъ «учень кушніра, підмайстер» (Острог, 1576, ПРОД 148). Див. докл. у словниковій статті Римарчикъ.
КушнЬрт» — кушнЬръ «ремісник, який вичиняв хутро із шкур і виготовляв хутряні вироби» (ІУМ — ЛФ 455).
Кушуръ див. Кошура.
Куювъда — куйовда «кудлата людина» (ЕСУМ III, 127).
Лавєрчєнко, Лаворченко, Лаврь-нъко, Лавро-вичъ, Лаврусенко, Лаврутенко, Лаврушенко — від нар. варіантів Лавро, Лавр, Лаврик. Лав-русь < церк. чол. ім’я Лавр (ЕСУМ III, 178). Пор. також Лаворъ, Лауръ (XIV-XV ст.) (Там само).
Лагода, Лагодка — 1. лагода «злагода» (1432 ССМ І, 536). 2. Пор. ще: лагодньїй «лагідний, приязний»: «так намъ повт.дт.лъ лагодными сло-вы» (Рогатин, 1591 ЛСБ 162), лагодна (прикм. жін. р.) «лагідна, ніжна» (поч. XVII ст. Ог. 32). 3. лагода «примирення», «приведення в порядок», «ласкавість» (Біл.-Нос. 204). .:• Лагута- пор. рос. діал. лагутка «дурник», «людина, що видає себе за дурника, простачка», «нещира людина», лагутей «дурник», «каліка» (СРНГ XVI, 225-226).
. Лазунт» — діал. лазун «той, хто добре лазить по деревах» (ЕСУМ III, 183).
Лантвойть, патр. Лантвойтенко — лант-вой/от «земський війт»: «лантвойтъ … з бурмист-ромъ … его с того везеня выпустили» (Луцьк, 1565 АрхЮЗР 1/УІ, 54).
Лапай — укр. діал. лапай «з великими, не-грабними лапами або руками» (Гр. II, 344). Пор. рос. діал. лапай «повільна або несмілива людина» (СРНГ XVI, 260).
Лапїжченко (патр.) — від ЛапЬжка < Ла-пЬга. Лапіга «людина, яка повільно, ліниво ходить. Неначе лапає ногами землю або ходить на гусячих лапках» (Н.-Лев. X, 243).
Ларко-нар. варіант від церк. чол. імені Ґларіон (ЕСУМ II, 294).
Ласковъский-від топоніма, пор. село ласки (1552 ООврЗ 110 зв.), суч.с. Ласки Наро-дицького р-ну Житомирської обл. (ІМС-Жит. 456).
Латышко (<*Латышъ), Лотыш-ь, патр. Ло-тышенко — 1. На думку А. П. Непокупного, латышъ, лотышъ — етнонім, назва вихідця з Латвії або його нащадків (МЗ 54-55). 2. Можна припустити, що прізвищеві назви Лотышъ, Ло-тышенко могли бути суфіксальними утвореннями від антропоніма Лотъ (пор. Мартышъ <. Март + суф. -ышъ): Лот + суф. -ышъ. Див. ще Лотовъ.
Лахъ — словотвірне це народний варіант тієї ж моделі, що імена Бехъ, Пихъ, Пицъ, Дахъ:
чоловіче ім’я на Ла- типу Лавр, Лаврін, Лазор та ін. усікались до одного складу і до них приєднувався досить поширений у той час суфікс -х, тобто Ла-(зоръ] + суф. -хъ.
Левуский — від топоніма, пор.: «з месть и местечокъ Городка, Левухъ» (Ісаїки, 1643 ДМВН 237), суч. с. Леухи Іллінецького р-ну Вінницької обл. (ДМВН 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Реестр Запорожского казачества 1649 года. (А-В)

Авула — від чол. імені Вавулъ+ -а (1627 ЛБ 188). Пор. ще народні варіанти Авило (Гр. IV, 548), Вшило (ЕСУМ І, 316-317).
Азъ-азъ 1. Назва першої літери. 2. Цел. займ. я (1398 ССМ І, 67; Тимч. 13). Пор. ще:
«лїпшє єст ани аза знати, толко бы до Ха сА дотиснути» (після 1596 Виш. 225). 3. Нар. варіант від церк. чол. імені Аза (Міс. 369).
Аксамитный див. Оксамытный.
Акуленъко (патр.)-від нар. варіанта Акула < чол. імені Акила (Міс. 369).
Алилуй — алілуя «хвала богу» (вигук у кінці молитви). В українських діалектах збереглось глузливе слово алилуйко «піп» (ЕСУМ І, 61), що дає підставу припустити  прізвиськове походження і даної прізвищевої назви з Реєстру.
Антоновецъ — від катойконіма антоновець «житель міста Антонов». Пор.: Мъсто Анътоновъ (1649 Р 140, Білоцерківський полк), суч. с. Антонів Сквирського р-ну Київської обл. (АТУ 143).
Аптыкаръ -аптыкаръ «.(власник аптеки; той хто виготовляє і продає ліки) аптекар»: «Память Василія … якъ приправа вонности сотворенное миро отъ аптыкара въ устЪхъ кождого» (Київ, 1621 Коп. 1135).
Аренда-аренда 1. (тимчасове користування земельними угіддями, маєтностями) оренда:
«Они не за жаднымъ дарованьемъ тые именья … деръжать, але аренъдою» (1554 РИБ XXX, 267). 2. Плата за оренду: «таковая слобода нигде на свете не слыхана, абы на початку мено арен-дудавати» (Житомир, 1586  АрхЮЗР  7/1, 254).
Арнаутъ — арнаут «албанець» (ЕСУМ I, 86). Пор. ще відетнонімне арнаутский: Въ Солуни… язика якового схочешъ знайдешъ: Итальянского…, Арнаутского, Болгарского (поч. XVIII ст. Карт. Тимч.). Є. С. Отін вважає, що хоч носій цієї пр. н. міг бути албанцем, однак цілком можливо, що таке прізвисько могло мотивуватися омонімічним апелятивом з пейоративним значенням: пор. у рос. діалектах арнаут «дуже зла
людина», «недолюдок, розбійник» (МЗ 88, 105).
‘•^^
Пор. ще: спна… Маинукла Арнавута» (1654 ЛРК 25).
Арсбнъ — нар. варіант від церк. чол. імені Арсеній (ЕСУМ І, 87; Міс. 372).
Бабакъ, патр. Бабаченъко — 1. Похідне утворення від антропоніма Баб[а\ + акт». 2. бабак (назва звірка) переносно так називали неповоротку, ледачу людину (Павл. 99; СУМ 1, 75). 3. діал. бабак «залицяльник, зальотник» (Гуц. 115).
Бабий — залежно від прочитання цю пр. н. можна трактувати по-різному: 1. У досліджуваний період існував прикметник баббй «належний або властивий бабі» (XVII ст. Тимч. 45). Ї. бабій «той, хто дуже упадає за жінками; залицяльник, зальотник». 3. бабій «нерішучий, розніжений чоловік» (СУМ 1, 76); 4. діал. бабій «боягуз» (Гуц. 118).
Бабычъ, Бабичъ, патр. Бабычен-ько. 1. Від Баб[а] 4- ичъ. 2. бабич  «те саме, що бабій» (СУМ 1. 76).
Баглай, патр. Баглаенъко •- баглаї «неробство» (Павл. 100), діал. баглай «ледар» (ЕСУМ 1, 109). Див. ще: «Васил Баглай» (1665 ЛРК 135).
Багриенко (патр.) — пор. діалектні апеляти-ви: іменник багрій «сіро-бурий віл», прикм. багрйй «темно-червоний» (ЕСУМ 1, 111).
Бажань, Бажко, патр. Бажаненъко-САІ відапелятнвного походження: «дитина, появи якої в сім’ї дуже бажали» (Демч. 114). Див. ще Жаданъ, Ждаиъ.
Базавлукъ,    патр.    Базавлученъко-1. Є. С. Отін припускає, що ця пр. н. могла виникнути завдяки трансонімізації: пор. омонімічний гідронім у басейні Дніпра (МЗ 90). 2. В українській мові існував також іменник Оазалучье «нарамекник» (1727 Тимч. 50).
БазалЬй, патр. Базалиенко-діал. база.іій «вайло, тюхтій, неповоротка, незграбна людина» (Дз. 165; ЕСУМ І, 113).
Байда — 1. байда «гультяй, ледар» (ЕСУМ 1, 115; Віл.-Нос. 49). 2. байда «пустослів’я» (Біл.-Нос. 49). Етимологи виводять його від іншого значення, яке збереглось у пам’ятках того часу:
байда «паля; загострена колода» (XVII ст. Тимч. 50).
Байракъ, Байрйчный — байрак «порослий лісом яр» (XVI ст. Тимч. 51). Етимологію апе-лягава див. докл. У1ДЛ, 132.            ,
Бакай — діал. бакай «глибока яма в річці, ставку; наповнена водою вибоїна; випорпане курми гніздо в землі» (Біл.-Нос. 49; ЕСУМ 1, 119). Про етимологію апелятива див. докл. У1ДЛ, 132.
Бакало, посес. [зят] Бакаловъ — пор. укр. діал. бакати «Гна щось] звертати вину»; рос. діал. бакать «балакати, розмовляти» (ЕСУМ 1, 119).
Бакланъ — суч. баклан «водоплавний птах середньої величини» (СУМ 1, 92). Про етимологію апелятива див. докл. У1ДЛ, 132.
Балака — пор. балаки «розмови; надокучливе базікання», діал. баляка «безглузда розмова», балакай «говорун, балакун, базіка», балакайло «розповідач» (ЕСУМ 1, 123), балакало «балакун» (Дз. 163).
Баланъ, Балека, Баликъ, Балыиа, патр. Ба-лыченъко — 1. Суфіксальні утворення від слов’янського автохтонного імені-композита типу Балославъ, Балосинъ. Відносно антропоніма Баликъ існує ще думка (К. Й. Галас) про його можливе походження від імені Балітазар] (ХД 42; УЛ 158). Наше колишнє припущення про зв’язок пр. н. Баликъ з апелятивом балик (У1ДЛ 132) можна прийняти лише як робочу гіпотезу, бо відповідний апелятив зафіксований значно пізніше (1759 Тимч. 53-54). Пр. н. Баланъ могла мати і відапелятивне походження пор. діал. балан «білявий хлопець» та ін. значення (ЕСУМ І, 124).
Біїлбїр-ь, Балв-Ьр-ь, Барвїрі, патр. БалбЬрєн-ко — балбЬръ, балаЪръ 1. Перукар. 2. Цирульник, фельдшер (1572 Тимч. 52-53). Див. ще Цє.’івдрнкь.
Балека див. Баланъ.
52-7
Баликъ див. Баланъ.
Балицкий — від топоніма, пор. Баличи, назва села у Львівській землі (1413 ССМ 1, 85), Валики (ХД 42).
Балы на див. Баланъ.
Балычеико див. Баланъ.
Барабашъ — 1. Очевидно, дана пр. н. пов’язана з українськими діалектними апелятивами барад, бараба «бродяга», «волоцюга», «зайда», «пройдисвіт», «незаможний зайшлий робітник, який працює на найманих роботах» (ЕСУМ 1, 137; Гуц. 145). Докладніше про походження цих слів див. ЕСУМ 1, 137. 2. Можливо, вона походить від прізвиська енергійної, рухливої, активної людини, пор. дієслово барабошити «ворушити, приводити в безлад»: «У його не влежить ніщо так, як лежало: усе збарабошить» (Павл. 101-102).
Бардашъ — діал. бардаш «велика сокира;
теслярська сокира» (Гр. І, 29).
Барнадынъ — барнадын «(член католицького чернечого ордену} бернардин»: «взглядом фундации… отцов барнадынов… судиная… под самым местом… кгрунты… фундовала» (Луцьк, 1650 АрхЮЗР 3/1\’, 426).
Барский — від топоніма: пор. м. Бар, рц Вінницької обл. (Атл. 48; ГЕ Укр. 1, 132).
Барчанинъ — 1. В. О. Горпинич вважає барчанин катойконімом від топоніма Бар (МЗ 112). 2. А. П. Непокупшіи припускає, що за антропонімом Барчанинъ стоять українсько-прусські й українсько-литовські мовноетнічні контакти (прусський топонім Варта, західнобал-тійський етнонім Бортинъ й ін., див. докл. МЗ 58-59).
Барыло — барило «вид бочки і міра місткості». Пор.: «в том дворе было… бочок двад-цат… барил пят» (Володимир, 1568 АрхІОЗР 8/ІІІ, 164). У суч. діалектах трапляється вживання слова барило як порівняння при описі дуже товстої людини (БЗН). Не виключено, що й антропонім з Реєстру первісно виконував роль прізвиська.
Барышовяцъ — від катойконіма, пор. Бари-шовка (1655 ЛРК 124), суч. смт Баришівка Переяслав-Хмельницького району Київської обл. .(ГЕ Укр. 1. 134).
.Басанецъ-від катойконіма, пор. Басань у •Переяславському полку (1649 АПУ), а також ,-суч. с. Басань у Запорізькій обл.
Басманъ — Фасмер припускає, що басмач. ‘можливо, походить від басма, що значить «клейко, яке видавлювалось на хлібині» (Фасмер І, 131). В. І. Даль подає значення цього слова як «двірський, або казенний, хліб» (Даль І, 52). Докладнішу етимологію апелятива див. ЕСУМ І, 148.
Басъ, Бася, патр.Басенъко-нар. варіанти .від рідкісного церк. імені Басе (СС 61), пор. це ім’я в ролі першого ідентифікаційного елемента .в Реєстрі; Басъ Ящинко..
. — Батала-1. Діал. байтала «незграба, бов-. дур» (ЕСУМ І, 18). 2. діал. батала «копистка, якою мішають сир» (Он. 1, 45).
Батракъ — пор. батрак «найманий робітник»:
«сегодня была екзекуція ггалЪю, палившому го-родь Глуховъ, батраку канцеляристи» (1727 Карт. Тимч.); батракъ «селянин, хлопчик, який працює в іншого за договірну платню» (Павл. 103).
Батура — діал.   батура «великий батіг» (ЕСУМ І, 149).
Батуринецъ, Батуренецъ — батуринець «житель міста Батурин» (1648 АПУ), суч. смт Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської обл. (ГЕ Укр. 73).
Батюга — діал. батюта «юнак з особливостями дитини» (ЕСУМ І, 152).
Бахматъ, патр. Бахъматенко-пор. діал. бахматий «неповороткий (про людину)», рос. діал. бахмёт «незграбний, неповороткий» (ЕСУМ І, 153). Етимологи вважають, що на діал. апе-лятив вплинуло слово бахматъ «порода татарського коня» (1542 Тимч. 62). •    » ‘ ч
Бахмачъ-1. Є. С. Отін вважає, що дана прізвищева назва виникла завдяки трансонімі-зації від назви м. Бахмач, суч. м. Бахмач, рц Чернігівської обл. (МЗ 90; ГЕ Укр. 74). 2. На нашу думку, слід врахувати і таку версію:
Бахмачъ могло бути прізвиськом, утвореним від діалектних апелятивів (іменників або прикметників) з допомогою суфікса -ач: пор. іменник бахмат (див. Бахматъ), прикметник XVIII ст. бахматоватый «низький, присадкуватий», діал. бахматий «неповороткий (про людину)*, бах-матний «обвислий, присадкуватий, настовбурчений» (ЕСУМ І, 153). Отже, утворений таким чином апелятив, від якого походить прізвисько, належав до іменникового або прикметникового словотвірних типів з загальним значенням «носій ознаки» (Бевзенко 108-109;ССУЛМ80, 112).
Вахта-діал. бахта «башта» (Гр. І, 34). Інші омонімічні апелятиви див. ЕСУМ І, 153.
Бацъманъ — можливо, від прізвиська людини за її індивідуальними рисами, скажімо:
«вайлуватий», «незграбний». На таке припущення наштовхують значення кількох діалектних слів: бацман «щось велике», бецман «телепень, вайло», бицман «велика товста дитина» тощо (ЕСУМ І, 154, 179), бицман «велика товста дитина» (Біл.-Нос. 56), боцман «велика товста дитина», «чоловік з великим животом» (БЗН), бацматий «повнолиций» (Дз. 159).
Бачъ-можливо, від діал. бача «старший вівчар» (ЕСУМ І, 154).
Бвгунъ див. Бъгунъ.
Безбокий — безбокий «який не має боку» (Гр. І, 37).
Безъбородко — безбородько «людина, яка не має бороди» (Гр. І, 37).
Безъверъхий — безверхий 1. Який не має верхівки, верху. 2. Який не має даху (про будівлю) (СУМ 1, 120).   ,
Безносый — безносий «який не має носа» (СУМ І, 136).
Бсзносъ, Безъноско — безнбськр «людина, яка не має носа» (Гр. І, 43). Первісне прізвисько людини з якоюсь вадою носа.
Безпадый, Бєзпалчий, Безпалко — безпаль-чий, безпалько «який не має одного або кількох пальців; безпалий» (Гр. І, 43), суч. безпалий, безпалько «тс» (СУМ І, 137).
5?8
Без-ьштаЯко-безштанько І. Той, хто ходить без штанів (про маленьких хлопчаків). 2. Бідняк (СУМ І, 154).
Бекеша-бекеша «довге хутро угорського крою» (1697 Тимч. 82).
Веланъ див. БЬланъ.
Белахъ див. БЬланъ.
Белашъко див. БЬланъ.
Белецкий див. БЬлецкий.
Беликъ див. БЬланъ.
БЕЛИЛОВЁЦЪ — від катойконіма, пор.: «до … мЪста Белиловки; вм-ЬсцЪ БЄЛИЛОВЦБ» (Житомир, 1605 ДМВН). Зараз це сусідні села у Ружин-ському р-ні Житомирської обл.- с. Білилівка і с. Роставиця.
Белко див. БЬланъ.
Белюха див. БЬланъ.
Белоцерковецъ див. БЬлоцерковецъ.
Бенъда — діал. бенда «вид осоки» (див. докл. ЕСУМ I, 166), діал. бенда «бинда, стрічка» (БЗХ).
Бердичовский — від топоніма, пор.: «до Бердичева» (1605 ДМВН 100), суч. м. Бердичів, рц Житомирської обл. (ГЕ Укр. I, 130).
Бердникъ — бердник «ремісник, що займався виготовленням берд до ткацького верстата» (ІУМ-ЛФ 453).
Бережанецъ, Берєжанский — від топоніма, пор. м. Бережани, рц Тернопільської обл. (ГЕ Укр. 84).
Березанецъ — від катойконіма, пор. НП Березань (1649 АПУ; 1650 Б карта 1), суч. м. Березань Баришівського р-ну Київської обл. (ГЕ Укр. 1, 86).
Бєрезняковский — від топоніма, пор. сучасні населені пункти: с. Березняки Хорольського р-ну Полтавської обл. і с. Березняки Решети-лівського р-ну Полтавської обл. (ІМС — Полт. 870, 919).
Берєзолуцкий — від топоніма, пор.: «скаргу… на ФєнА Мордаченъка з Березовой Луки» (1654 ЛРК 24), суч. с. Березова Лука Гадяцько-го р-ну Полтавської обл. (ЛРК 213).
Бєрло — берло 1. Скіпетр, знак монаршої влади (1627 Тимч. 85). 2. Помолочене, але не перевіяне зерно (1529 Там же).
Берча (одночленне іменування) — суфіксальне утворення від слов’янського автохтонного імені-композита  типу  Беримиръ, Бериславъ (Демч. 57, 65).
Бехъ — 1. Можна припустити, що дана пр. н. відіменного походження: Бе- (усічення імені, напр., Беримиръ, Бериславъ, до одного скла-| ду) + характерний для української антропонімії того часу суфікс -х. Пор. імена даного типу : у Реєстрі: Ивах <. Іван < Іоанн,-а також в
інших тогочасних пам’ятках: Да- + -хъ > Дахъ, ? Ла-+ хъ > Лахъ. 2. Діал. апелятив бех «бо-‘ лиголов». 3. бех «вигук на позначення шуму від удару при падінні, паралельне до бах, бух» (ЕСУМ І, 179). Пор. Лахъ.
Бецъ — 1. Від імені, утвореного за аналогічною до Бехъ словотвірною моделлю: Би- + -цъ, пор. Гри- + -Цъ. 2. бец, бець «телепень» (ЕСУМ 1,179).
Биланъ див, БЬланъ.
Благодаръ — САІ композитного походження (Демч. 38).
Блажко — 1. Від САІ типу Благославь. 2. Від чол. імені Бдажій. 3. Від апелятива благий (ХД 25).
Блазъникъ — можливо, від блазень, причому суфікс -ик міг приєднатись як на апелятивному рівні (блазень — блазник), так і на антропонім-ному (*Блазень > Блазъникъ == син *Блазня).
Бобонистый див. Бубенистый.
Бобровицъкый-від топоніма: пор. Бобровъ (1564 Арх ЮЗР 8/ІУ, 70), а також суч. м. Бобро-виця, рц Чернігівської обл. (ГЕ Укр. І, 110).
Бобровникъ — бобровник «феодально залежний селянин, обов’язком якого було полювання на бобрів і нагляд за бобровими гонами» (1444 ССМ І, 102).
Бобрыкъ — 1. Похідне утворення від антро-поніма Бобръ з допомогою суфікса -икъ. 2. Похідне утворення від апелятива бобръ з подальшим переходом у розряд антропонімів. 3. Від топоніма Бобрикь шляхом трансонімізації, пор. НП Бобрик на Київщині і Сумщині (Атл. 49).
Бобъ — 1. САІ, пор. Боб (1421 ССМ І, 103). 2. бобъ (назва рослини), біб (XVII ст. Тимч. 108).
Бобылъ — бобиль 1. Одинока людина. 2. Бідняк (ЕСУМ І, 216).
Бовдыръ — пор. укр. діал. бовдур «бовван, неотеса, йолоп» (ЕСУМ І, 218).
Бовтушка — 1. бовтуха «рибальська снасть». 2. бовтушка «вид яєчні». 3. бовтушка «глечик для води» (ЕСУМ 1,219).
Бовъванъ — 1. САІ відапелятивного похо;і ження (глузлива кличка) (Демч. 112), 2. бовванъ болванъ, балванъ «ідол, кумир, істукан» (XVII ст. Тимч. 108).
Бовъкунъ — бовкун 1. Запряжений одинцем віл (ЕСУМ І, 218; Біл.-Нос. 58). 2. Великий сніп очерету (ЕСУМ І, 218). 3. Дурень ; Ваш. 16).
Богданъ, Богдас, Богданко, патр. Богдано-вичъ, Богданченко — від САІ відкомпозитного походження Богданъ (Демч. 39).
Богиславецъ див. Богуславецъ.
Боголюбъ,  Богоносъ — Слов’янські автохтонні імена-композити (Демч. 61). У тодішній українській мові існували також прикметники боголюбний. 1. Який любить Бога. 2. Любий Богові; богоносный «який в серці своїм носить Бога» (1443 Тимч. 112).
Богунъ, Бугунъ — 1. Утворення від САІ типу Богун (Ьгь) (Демч. 89). 2. буеунъ «(назва рослини) багно звичайне І-егіит раїизіга» (Біл.-Нос. 63).
Богуславецъ, Богиславецъ, Богуслувецъ, Бо-гуславъский — похідні утворення від топоніма Богуслав (1649 АПУ), див. докл. ЕСЛГН 20; суч. м. Богуслав, рц Київської обл. (ГЕ Укр. І, 112).
Богутъ — суфіксальне утворення від слов’янського  автохтонного  імені-композита  типу Богумилъ, Богуславъ (Демч. 47, 65, 90).
Богушъ — безсуфіксний дериват від САІ Богус[лавъ] (Демч. 90).
Богъ — 1. САІ відкомпозитного походження типу Богуславъ. Богуфалъ, Когаяюбъ (Демч. 61).
34 з-ізад
52»
2. Від апелятива Богъ (1322 ССМ І, 105; XVII ст. Тимч. 113).
Бодакъ — діал. бодак «будяк» (ЕСУМ I, 280).
Божко — суф. утворення від САІ типу Бо-жидаръ (Демч. 65).
Бой, Бойко, патр. Бойченъко — 1. Відком-позитне антропопімне утворення від САІ типу Бои[славъ], Бои[миръ], [Добро}бои (ХД 24). 2. В українській мові того часу існував також апелятив бой «битва, побиття» (XVII ст. Тимч. 116), а в діалектах збереглось слово бойко «забіяка» (ЕСУМ І, 186).
Бойный — від апелятива бой «битва» (див. Бой), тобто «бойовий» і вживалося, мабуть, як прізвисько людини або відважної, або задерикуватої, забіяки, пор. діал. бійний «буйний», бойний «бойовий» (ЕСУМ І, 186).
Боковецъ-від катойконіма, пор. суч. НП Боково (Атл. 49).
Болобанецъ — 1. Від Болобанъ (син Боло-бана). 2. Зменш, від болобанъ (див. Болобанъ).
Болобанъ — болобан 1. «.(вид хижого птаха) яструб-перепелятник і бугай (птах)» (ЕСУМ І, 121). Як власну особову назву фіксує ще ССМ (І, 110): Гринко Болобанъ. Див. апелятив: «Цєна птахами хованымъ на мисливство. Болобам два рубли» (1566 ВЛС 99 зв.). Антропонім часто траплявся і в інших писемних пам’ятках того часу. Докл. про походження апелятива та ан-тропоніма див. ЕСУМ І, 121-122; Редько 99, 191;
УІДЛ 131-132. Див. ще Бобобанецъ. 2. болобанъ «неук; великий дурний чоловік» (Біл.-Нос. 59).
Болоховецъ — 1. Від катойконіма, пор. топонім Болоховъ (ЕСЛГН 22). 2. Діал. болоховець «мисливець», можливо, пов’язане з ним і боло-хдвник «запорожець, який полював на звірів» (ЕСУМ І, 227).
Бондаръ — бондаръ «ремісник, що виготовляв або направляв бочки, діжки, граблі, ложки» (1685 Тимч. 123).
Боракъ, Борко, Борута, Борша, патр. Бо-раченъко — суфіксальні утворення від САІ типу Бориславъ, Боривои (Демч. 53, 66).
Борба — борба «боротьба; змагання» (1627 Тимч. 123).
Бордунъ — 1. Можливо, фонетичний варіант від Бурдунъ (див.). 2. Діал. бордун «(назва рослини) жовтець їдкий» (ЕСУМ І, 229).
Борейковъ [зят] < Борейко — суф. утворення від САІ типу Боривои, Боримиръ (Демч. 32).
Боришъполецъ — від катойконіма, пор. топонім: Борисполь (АБМУ), суч. м. Бориспіль, рц Київської обл. (ГЕ Укр. І, 119).
Борко див. Боракъ.
Боровъ, Боровъко — 1. Посесивна форма від Бор» (див.), тобто «син або нащадок Бора». 2. ббровъ «кабан» (Павл. 108): «тот же дей Хвалец борова его милости хованого украл» (Луцьк, 1554 ВИАС І, 10).
Борогъ-боріг «оборіг» (Гр. І, 86).
Бородай — бородай «бородань» (СУМ І, 219;
ЕСУМ І, 231).
Бортницкий — від топоніма,  пор. НП Бортники (1649 Р 169 зв.; Горпинич 124), а
також еуч. НП Бортники Тульчинського р-яу Вінницької обл. (АТУ 21); с. Бортничі Бориспільського р-ну Київської обл. (ГЕ Укр. 1, 134), с. Бортниця Дубнівського р-ну Рівненської обл-(АТУ 235).
Борута див. Боракъ.
Борша див. Боракъ.
Боршчоговский див. Бор-ыцеговъский.
Борщъ, Боръсчикъ — боръщъ, борщик «кисла на смак трав’яниста рослина, використовувана в їжу», а також «(назва страви) борщ»:
^ г^_і «подле монастыра людє(и) служебныхъ ді члвков которые дают дрова боръщъ лыка» (1552 ОКиївЗ 4); «Тые хлопы з одноє мисочки поливку албо борщик хлепчут» (1598 Виш. 105).
Боръ — 1. Утворення від САІ типу Бориславъ, Боривои, Желиборъ (Демч. 61). 2. боръ «.(хвойний ліс) бір»: вєхавши в бор … пчолы знашли (Житомир, 1650 ДМВН 208).
Боръсчикъ див. Борщъ.
Борътъникъ — бортникъ «феодально залежний селянин, який доглядав господарські борті (вулики)» (1370 ССМ І, 113).
Боръщеговъский, Боршчоговский — від топоніма, пор. суч. с. Борщагівка Погребищенського р-ну Вінницької обл. (АТУ 18; Атл. 49). Див. ще: Сотьня Борщоговская (1649 Р 191 зв.).
Ботвынка, Ботвинный — пор. ботвина. 1. Бурякове листя. 2. Страва з квашеної ботвини (1602 Тимч. 129).
Бохонъ, Бохоникъ — пор. бохонъ «округлий хліб» (1529 Тимч. 129). Можливо, від прізвиська огрядної людини, пор. діал. бохня «огрядна, повна жінка» (Гуц. 231).
Бояновъский — основою для виникнення цього антропоніма послужив топонім *Бояновъ, посесивна форма від *Боянъ < Бои < Боиславъ або Боимиръ і под. (ХД 8).
Бояринъ — бояринъ «людина середнього між шляхетським і селянським станом; дрібний землевласник, який перебував на службі у держави або у крупного феодала» (1322 ССМ І, 116). Див. ще: «возны(и) … росказал всим боярам и под-даным чєрньчицким абы … ему вшєлякоє послу -шеньство полнили» (Луцьк, 1592 ЛНБ ф. 5, спр. II, 4049, арк. 68 зв.).
Бояръский — від топоніма, напр.: М’Ьстєчко Боярка (1649 Р 139 зв.. Білоцерківський полк). Пор. суч. НП Боярка Києво-Святошинського р-ну Київської і Лисянського р-ну Черкаської обл. (Атл. 49; АТУ 130, 317).
Брагинецъ, Брагинский, Брегииецъ — від топоніма, пор. НП Брагинъ (1605 ДМВН 26), волосне місто у Київському воєводстві, очевидно, суч. с. Браженець Коростишівського р-ну Житомирської обл. (ДМВН 269).
Бражъникъ — бражникъ «той, що шинкує брагою» (1722 Тимч. 131).
Браїловець, Браиловъский — похідні утворення від топоніма Браилов (1649 АПУ), Сотня Браиловская (1649 Р 174). Суч. м. Браїлів, смт Жмеринського р-ну Вінницької обл. (Атл. 49; ГЕ Укр. 1, 125).
Браславецъ — від катойконіма, пор. топонім:
в Браславли (Вільна, 1547 Т 74), походження див. ХД 37. Суч. м. Брацлав, смт Немирівського р-ну Вінницької обл. (ГР. Уко- 1, 126; Атл. 49).
530
Браташъ, Братик ь, Братъ, Братына, патр. Братєнко, Братченко — утворення від САІ типу Братиславъ, Братомилъ і под. (Демч. 61, 67). Наше припущення про можливий зв’язок ан-тропоніма Братына з апелятивом братина (бра-тена, братына) можна розглядати лише як робочу гіпотезу (УЛ 158).
Брахно — від САІ типу Братимиръ, Братиславъ + суф. -хно.
Брегинецъ див. Брагинецъ.
Бреусъ — діал. брёус «незграбна, нетактовна, велика на зріст людина» (ЕСУМ І, 253). Див. ще: «Юхна Брєуса, козака» (1655 ЛРК 29).
Брєчтька — діал. бречка «дика гречка» (ЕСУМ І, 254; Дз. 14).
Бриденка, Брыдня — бридня, брідня, бри-денька, бріденька «вигадка, нісенітниця, брехня» (Павл. 109; Закр. 268; Біл.-Нос. 61), суч. діал. бридня «погань, брехня, вигадка» (Ващ. 17).
Броварець — 1. Від Броваръ (син або дальший нащадок). 2. Від катойконіма, пор. НП Бровари у Київській обл. (Атл. 49).
Броварныи — від бровар, первісне «торгівля пивом» (ССМ І, 124), броварний «пивоварний» (1576 Тимч. 142), пізніше також — бровар «людина, яка виготовляє пиво і торгує ним»; бровар «пивовар» (Біл.-Нос. 62).
Бровъко — бровко «кличка пса з великими бровами» (ЕСУМ І, 261), бровко «кличка дворових собак» (Біл.-Нос. 62).
Брони нко, Бронка — суфіксальні утворення від САІ типу Брониславъ і под. (Демч. 57, 67).
Брусиловецъ — від катойконіма, пор. топонім: Брусиловъ (1649 Р 145 зв.. Білоцерківський полк), «до места Брусиловъ въ воеводстве Киевском» (Володимир, 1636 Т 304); «до места Брусилова» (1600 ККПС 163), місто в Житомирському повіті, суч. с. Брусилів Коростишівського р-ну Житомирської обл. (ККПС 312; Т 372; Атл. 49; ГЕ Укр. І, 130).
Брусъ — брусъ «чотирикутна колода» (1696 Тимч. 144).
Брыдня див. Бриденка.
Брыль — брыль «солом’яний капелюх» (1588 Тимч. 146); бриль «капелюх» (Біл.-Нос. 61).
Британєнко « Брытанъ) — 1. британ «велика меделянська (?) собака» (Біл.-Нос. 62);
британ «велика собака», «(маленький дог) мордяк» (СГ 374); британ «(назва собаки) дог» (ЖН І, 374). 2. Суч. діал. британ «іронічне прізвисько великої розміром (високої або огрядної) людини або тварини чоловічого роду; щодо тварин, то це може бути собака, півень і іи.» (БЗН). 3. Рідкісне чол. церк. ім’я Британ (СС 61).
Бубенистый, Бубонистый, Бобонистый — пов’язане з відомим апелятивом бубениста «той, що б’є в бубон, добош»: «албо мнимаєш иж ты
^•^ (от … (органисты … и бубенисты што о) … дхов-ных р-вчах коли слышал» (після 1596 Виш. 296);
бубонистий «який видає звук» (Яв. 53), суч. діал. бубністий «музикант, який грає на бубоні» (Жел. 51; Гуц. 250). Пор. прізвищеві назви Бу-бонъ, Бубунъ.
Бубновецъ — від катойконіма, пор. тонопім:
в Бубновъ (Луцьк, 1545 Т 67), с. Бубнів Володи-мирського повіту Волинського воеводства (Т 372).
Бубонъ, Бубуиъ — від бубонь «вид барабана» (ЕСУМ I, 275).
Бубоиъникъ — від бубєнник «той, хто грае на бубоні»: «Іушрапівіа, бубенникъ» (1642 ЛС 406).
Бубровницкий-від топоніма, пор.; «з Буб-ровника Иван Краля» (1670 ЛРК 151), суч. с. Бо-брівник Зіньківського р-ну Полтавської ойя. (ЛРК 213).
Бубунъ див. Бубонъ.
Бугаевский — від топоніма, пор.: «озъначаю-чи кгрунт Бугаевъки Малое … до добръ его Бу-гаевъки Великое» (1638 ККПС 190), суч. с. Велика Бугаївка Васильківського р-ну Київської обл. (ККПС 313), а також с. Мала Бугаївка Васильківського р-ну Київської обл. (ККПС 318).
Бугунъ — 1. Те саме, що бубонь (ЕСУМ І, 275). 2. Діал. бугун «мимрій, людина, яка невиразно в’яло, тихо говорить» (Дз. 165).
Будакъ — суфіксальне утворення від САІ типу Будшлавь, Богобудь (Демч. 62, 67).
Бударъ — 1. будар «робітник на буді (поташні)» (XVII ст. Тимч. 147). 2. Пор. також діал. будар «фургон» (ЕСУМ І, 277). Див. ще Будникъ.
Будзина — діал. будзина «бузина» (Гр. 1, 105; Дз. 222).
Будникъ — будник «робітник буди — середньовічного підприємства по виробництву поташу» (ІУМ — ЛФ 451). Див. ще Бударъ.
Буката-буката 1. Велике теля, бичок. 2. Шкура з буката (1627 Тимч. 152). 3. Кусень, шматок; ділянка землі (1452 ССМ І, 130). Пор.:
«тыи панове … имают … (оправити тоту букату земли» (Каменець, 1510 ДГ 457). Пор. діал. буката «шматок, кусень» (ЕСУМ І, 285; Гуц 256)
Букъша — букша «букса» (1755 Тимч. 152) Див. ще діал. букші «тс» (Гуц.).
Буланъ — картотека «Словника української мови XVI — першої половини XVII століття», крім форми буланый, подає апелятив буланъ (короткий або субстантивований прикметник):
«михал резан … кон под ним булан» (1567 ЦБ Лит. ф. 16, спр. З, арк. 93); «У Демида Дуба:
клячу буланую» (1650 ДМВН 205). Див. суч. буланий «світло-рудий (про масть коня)» (СУМ I, 253), діал. булан «буланий кінь» (Гуц. 258). Докл. етимологію див. УІДЛ, 133; ЕСУМ І, 289.
Бурда — бурда 1. Колотнеча. 2. Вага, тягар (1596 Тимч. 155). Див. ще кілька суч. діал. значень (Гуц. 261). 3. бурда «мутний напиток» (Павл. 112). 4. бурда «виграш у шашки» (Там же).
Бурдунъ — діал. бурдун «пустун» (ЕСУМ І, 299).
Бурдюгъ — 1. бурдюгъ «бурдюк» (1669 Тимч. 155). Можливо, від прізвиська людини, пор. діал. бурдюгач «черевань» (Гуц. 261). 2. бурдюе «торбина пастуха» (Павл. 112; Закр. 269: Біл.-Нос. 64). 3. бурдюг «мішок із козячої шкіри, який жителі Карпат використовують замість торби» (СГ 376).
Бурка, Бурко — 1. бурка «вовняна опанча» (Тимч. 156; Біл.-Нос. 64; Павл. 112): «бурка из строкою єдвабною» (Житомир, 1605, ДМВН 36). Докл. етимологію див. УІДЛ, 133- За дексико-
34* 531
графічними матеріалами І. С. Нечуя-Левицько-го, бурка в українців з Волині в XIX ст.- те, що на Чернігівщині тоді називали кобеняк, а на Київщині — кирея, тобто осіння й зимова довга свита з відлогою, що напинають на голову в дощ (Н.-Лев. X, 250). 2. Якщо врахувати наявність у Реєстрі ще пр. н. Бурко (пор. апелятиви рябко, сірко і под.), більш імовірно, що пр. н. Бурка, як і Бурко, походила від слова бурий, і вони відрізнялися між собою тільки антропонімними суфіксами -ко і -ка, поширеними тоді. Нижче наводимо кілька прикладів уживання в українській мові того часу слова бурый: «взяли … коня бурого» (Луцьк, 1547 АрхЮЗР 1/УІ, 48); «кон гнедыи …; бахмат бур» (Житомир, 1584 АЖМУ 90); «Ьиг[г]пис, бурый, плєшєват. лысоватый» (1642 ЛС 106). «Мєщанє … Федко Кушънеръ … Иванъ Бурый» (1552 ОКиївЗ 40).
Бурденко, Бурливий, Бурляй, Бурдянъ — пор. діал. бурла «крикун» (Дз. 168).
Бурмака — бурмак «буркотун, буркун» (Гр. І, 113; ЕСУМ І, 303).
Бурмистръ — бурмистръ «найвищий міський урядник з адміністративною і судовою владою в містах з Магдебурзьким правом» (1516 Тимч. 157; Біл.-Нос. 64).
Бурносъ — діал. бурное «вид жіночого пальта» (ЕСУМ І, 303-304).
Буромецъ — від катойконіма,  пор.  НП Буромка (1650 Б карта 1).
Буръдюкъ — бурдюк (СУМ І, 257). .і Бутъ,   Бутєнко,   БутенчЕнко,   Бутиковъ [сынъ], Бутикъ, Бутишинъ, Бутка, Бутко, Бут-ковъ [братъ], Бутовичъ, Бутовъ [братъ], Бутокъ, Бутошенко, Бутїка — 1. буть «перекладач» (Кр. 402; Шевч. 102-103). Див. ще: ХУгіеІі Іаіагб^ 02іе\уіесі і Ьиіа аііаз (.Іишасга когаскіе-§о» (Місп. 23). На думку О. Горбача, апелятав бут тюркського походження: «З тюркського — назва придунайського українця буткол (при чому в першій частині слід здогадуватися осман. риі «ідол; хрест» як лайливої прізви християнина; з тим останнім імовірно в’яжеться й окреслення українсько-татарського перекладача — б до (Г 20). Як зазначає П. Білецький-Носенко, словом буткалы (путкалы) називались запорозькі козаки в турецьких грамотах і трактатах від турків (Біл.-Нос. 65). 2. На думку М. Л. Ху-даша, антропонім Буть (1483 ССМ І, 132) < < САІ типу Голобутъ (1411 ССМ І, 248; ХД 63).
Бухало — діал. бухало «бубон» (ЕСУМ І, 311;
Дз. 270).
Бучакъ — діал. бучак «бузьок, лелека» (Гр. 1, 118).
Бушинъский-від топоніма, пор. НП Бу-шинка у Вінницькій обл. (Атл. 50).
Буякъ, патр. Буяченко — 1. Суфіксальне утворення від САІ типу Буимиръ і под. (Демч. 57, 68). 2. буякъ «бик» (XVIII ст. Тимч. 159); діал. буяк «бик» (Гр. І, 118), Пор. сучасний укр. діал. апелятав у фразеологізмі: «Ай од буяка молоко бы достал». «Визначних здібностей» (Варх. Івч. 25).
Быковский — пр. н. прикметникового походження, утворена від топоніма: пор. суч. с. Биків
,532
Короставгівськето р-ну Житомирської обл. (АТУ 90).
Быкусенко, Быкушевко (патр.)-від Бы-кусъ < быкус «покришене і в квасі варене м’ясо, вид соусу» (Павл. 114).
Быховецъ — від катойконіма. пор. Быхов (Луцьк, 1523. АрхЮЗР 8/ГУ, 362), суч.сБихів * Любешівського р-ну Волинської обл. (Атл. 50;
АТУ 31).
Бышовецъ — від катойконіма, пор. Быщев (1609 ДМВН 152), Бышов (1650, Б карта I), суч. с. Вишів Макарівського р-ну Київської обл. (АТУ 140).
БЬгунъ, Бегунъ — бвгунъ, бЬгунъ 1. Втікач. 2. Гонець, посланець. 3. Віровідступник. 4. В ід топоніма. Пор.: «многие…, зъ манастырей поутекавши, а ставшисе бегунами, толко гроши баламутними повестьми собираютъ» (Рожанка, (1598 Л. Пот. 1023); «Б-ьгунъ, поселъ … гонец» (1627 ЛБ 170); «НаверънЬтеся, бегуны, ко церкви восточной» (к. XVI ст. Укр. п. 72); «село … бегунъ» (1552 ООврЗ 115). 5. бігун «камінь, яким художники розтирають свої фарби» (Павл. 104).
БЬланъ, Бълачъ, БЬлашъ, Б-ьликъ, БЬлыкъ, БЬлишъ, Білко, Биланъ, Беланъ, Белахъ, Бела-шъко, Беликъ, БЕЛКО, Белюха — суф. утворення від слов’янського автохтонного імені-композита типу Белизаръ, Белославъ, Белимиръ і под. (Демч. 65).
БЬлецкий, Белецкий-пр. н. прикметникового походження, утворені від топоніма, пор. Бт.лики (1695 АПГУ 78). Пор. також суч. смт. Білики Кобеляцького р-ну Полтавської обл. і с. Білики Козелецького р-ну Чернігівської обл. (АТУ 221, 335).
Б^лоусовъский-від топоніма, пор. Бтяо-усовка (1649 Р 171, 174), суч. с. Білоусівка Тульчинського р-ну Вінницької обл. (АТУ 21).
БЬлоцерковецъ, Белоцерковецъ, Билоцерков-ский — похідні утворення від топоніма, пор. НП Бвлоцерковка (1701 ПАК 175), БЬдая Церков, останнє-суч. м. Біла Церква, рц Київської обл. (ККПС 312).
Вайда — діал. вайда «ватажок колядників» (ЕСУМ 1, 320).
Вакуленъко (патр.) — від Вакула < церк. чол. ім’я Вукол (ЕСУМ І, 322; Міс. 376).
Валахъ-валахъ 1. Кастрований кінь: «в стайни валахи чотыри, а кони два згорЪли» (Вільна, 1546 А5 IV, 474). 2. Євнух: Каженикъ:
Валашаный человъкъ, рЪзанецъ, валахъ (1627 ЛБ 52).
Валентый, ВвлентЬй — церк. чол. ім’я Валентин (ЕСУМ I, 324; Міс. 374).
Валечный — валенный 1. Воєнний: «тяжкость великая ся дьетъ, не только въ ньінтішніе валеч-ные часы» (1511 Тимч. 181). 2. Військовий, ратний: «вси мужове валечныи утекли» (серед. XVII ст. Хрон. 351 зв.). 3. Войовничий, хоробрий: «с той слав: фамил: виходили Валєчньш Гєтмансаве» (Чернігів, 1646 Перло 4 нен.).
Валигора — пр. н. виникла шляхом зрощення імператива вали (<. валити) з субстантивом гора, буквально у значенні «той, хто валить (руйнує) гори» (ХД 61).Валковский — від топоніма, пор..: «»того коня дг Торовьк Луках подъ Валъками … укърали» (1660 ЛРК 110); «нива у Валков» (1605 ДМВН 44). Суч. м. Валки, рц Харківської обл., с. Валки Києво-Святошинського р-ну Київської обл.
Валовый — прикм. валовий від валъ «грубе прядиво з клоччя, нитки з клоччя»: «Жона … покрала мутки валовиє и нитъчание» (1689 Тимч. 182). До того ж, іменник валъ мав ще кілька значень, напр., «земляний насип».
Валуй-валуй «вид гриба» (ЕСУМ І, 423).
Варава, патр. Варавенко — в Україні чол. ім’я Варава вживалося як народний варіант від церк. Варнава (Гр. IV, 549).
Варбузъ — напевно, від діал. *варбуз «гарбуз».
Варивода, Варывода — варивода «вередлива людина» (СУМ І, 292).
Варковичъ, Варчичъ (матр.) — пор. жін. ім’я Варка < церк. Варвара (ВІЛ 109; ЕСУМ І, 330).
Вархола — вархола «колотнеча, суперечка» (XVII ст. Тимч. 189). Пор. ще вархолъ: «умысли -лам роспоряжене маетности моее … въ порядку зоставити, абы по смерти моей межи детками … моими якого вархолу не было» (Руда, 1646 ПККДА I — 1, 82). Могло вживатись як поі-звисько людини, схильної до суперечки.
Василковецъ, Василковский — похідні утворення від топо

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *